Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Купала. А по том през огонь оний перескакують, бісу оному Купалі [в] офіру себе самих приносять. Много і іних вимис-лов бісовських бридких на той час на оних схадзках чинять, що неслушная і письмом подати.
Нікоторії з них криницям, озерам за обфіток урожаю [офіри] приносили. А часом на офіру і людей топили, що й тепер безрозумнії по нікоторих сторонах чинять. Под час знаменитого празника воскресенія Христова, зобравшися молодії обоєго полу і взявши чоловіка, вкидають в воду. І трафляється за спораженням тих богов, то єст бісов, іж вкинений в воду альбо о дерево, альбо о камінь розбивається і умираєт, альбо утопаєт. А в інших зась сторонах не вкидають в воду, але только поливають водою, що єднак тому ж бісу офіру чинять.
Шостий — Коляда 29. Которому празник великий чиніо-вали декаврія 24 дня. А любо-сьмо рождеством Христовим і святим крещенієм просвіїценні, і болвани погинули, єднак же нікоторії шаленії пам’ятку бісу Коляді і тепер чинять. Почавши од самого рождества Христова, през всі свята, сходячися, пісні співають, в которих і о рождестві Христовом споминають, але большей Коляду-біса вихваляють. Там теж, на схадзсках своїх. Тура 30 і інії бридкії речі вимишяють, чого ся не годить і письмом виразити.
Не досить теж било шаленим людєм тих богов, але єще їх міли много, которим імена суть тії: Хоре, Дажб, Мокша, Стрибог, Семаргл .
А окрестивши святий Владимир землю Руськую, всі болвани з великим безчестієм крушив, палив, в воду вкидав. Найпервій Перуна, як старшого, казав, ув’язавши до хвоста конського, волочи с гори до Дніпра а приставив мужей дванадцять, аби його волокучого били киями. То чинив, не іж би дерево тоє чути міло, але, аби большоє безчестіє бісу учинив і з нього ся насміяв, которий людій ошукував і зводив. А приволокши до берега, розказав вкинути його в Дніпр, приказав зась, аби много нігде до берега не припускано, аж минет пороги. А там, нижей порогов, приплинув до єдної гори високої, которую Перуном і тепер зовуть 32. А на том місцю, где бив болван Перун, казав Владимир поставити церков на ім’я святого Василія Великаго.
І іних всіх болванов казав кидати, єдних в огонь, а других в воду, і божниці до грунту розкидати. І не перестав, аж всіх болванов викоренив.
Викоренивши святий Владимир болвохвальство, віру святую розширяючи, на тих місцях церкви святії будувати, где божниці били, казав, благочестіє умножаючи. Міста около Києва над ріками Десною, Острем, Трубежем, Сулою фун-дував. На той час місто над рікою Стугною осадив і назвав ііого своїм іменем крещенним Василев, котороє тепер Василь-ковом зовуть.
Знову вислав святий Владимир до Царигорода, до святійшого патріархи Сергія, просячи аби йому прислав єще большей єпископов. І прислав йому святійший патріарх єпископов три: Іоакима, Фєодора, Фому. З которими ішов Владимир в повіт Суждальський і Ростовський і заложив там місто над рікою Клязьмою і назвав його першим своїм іменем Владимир. Поставив там церков в ім’я пресвятої богородиці і дав їм єпископа Фєодора. А одтоль ішов в Ростов і там, покрутивши болвани і на тих місцях поставивши церкви, дав їм єпископа фому.
А по том пришов до Великого Новгорода і там, болвана Перуна ув’язавши, казав волочи до ріки і волокучого бити киями. Біс, которий в оном балвані мешкав, не могл терпіти оного насмівиська, почав жалосно великим голосом кричати:
— Біда, біда мні, же-м впав в руки немилостивих людей, которії недавно мене як бога чтили, а тепер такую мні зелжи-вость незносную чинять. Що би-м далей чинити мів, не знаю.
Приволокши його до мост, вкинули в ріку.
Вернувшися до Києва, святий Владимир розділив панство своє, Руськую землю, на дванадцять княженій і посадив на них дванадцять синов своїх, которих мів з розних жон. Най-первій старшого сина свойого Вишеслава посадив в Великом Новгороді, Ізяслава — в Полоцьку, Святополка — в Турові, Ярослава, по смерті Вишеслава — в Новгороді, Бориса— в Ростові, Гліба — в Муромі, С[вя]тослава — в Деревах, Всеволода — в Володимиру, Мстислава — в Тмуторокані33, Станіслава — в Смоленську, Брячислава — в Луцьку, Су-дислава34 — в Пскові. З которими послав і священиков, при-казучи сином своїм, аби кождий з них по своїх паиствах казав віри христіанської учити і крестити людей во ім’я отця і сина і святого духа, а болвани і божниці крушити і з грунту' виворочати, а на тих місцях церкви святії ставити. Котороє приказаннє його з пильностію всі сини його заховали.
Гди уже святий Владимир помоччю всемогучого бога болвани і божниці во всій Росії викоренив, а церквей святих много набудував і віру святую добре ушепив, так теж і шпи-талей немало для убозства і уломних нафундував і гойними датками і фундаціями їх ударував, по великих цнотах своїх в покою господу богу духа свойого около року 1016 оддав 35, мовячи з псалмистою: