Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
А в том оний Путша з товариством своїм, старшії жовніри Святополка злосливого, з добитими мечами і з копіями ускочивши святого Бориса, стоячого на молитві, почали його січи і колоти. Слуга його, або коморник, Георгій Угрин пав над ним, і того проколото. Всяко ж вискочили з намету, бо не були єще до конця смертельне зранені.
Почали забойці мовити:
— Чом стоїмо, гледячи, а не кончимо діла, що нам розказано?
В том святий Борис почав ся оних просити, з покорою мовячи:
— Братія моя милая, дайте мні час маленький, аби-х ся єще богові помолив.
І за тим, піднесши очі на небо, з плачем вздохнувши гірко, почав ся молити. А піднісши теж на забойці покорне очі і павши на обличчя, з плачем рече їм:
— Братія моя милая, кончіте діло ваше а нехай будет покой пану, брату моєму, і вам.
Гди услишавши забойці оні слова його, плакали.
А по молитві уснув Борис і дав душу в руці господу богу іюля 24-го дня.
А слуга його вірний Георгій Угрин був забитий.
Святого Бориса тіло, обвинувши, на воз вложили і везли до Вишегорода. А коли були в одном бору, почав єще святий голову подносити. Що побачивши, слуги Святополкові казали двом варягам серце його мечами пробити і голову проч одтяти.
І так приняв [Борис] од Христа през меч мученичеськ'ую корону. І поховали тіло його в Вишгороді в церкві святого Василія.
А мало і на том маючи, незбожний Святополк послав на Муром до другого брата Гліба, мовячи:
— Приїдь скоро, казав ті отець, бо єст вельми хорий.
А он пак хитре таїв смерті отцевської, хотячи [задля]
ненасичоного большого панування братов всіх половити і вигладити.
Тоді Гліб, княжа муромськоє, увіривши словам зрадливим Святополковим, зараз з Мурома в малом почті на конєх до Києва се спєшив.
А Святополк, маючи над ним шпєкги, послав забойцов, дворянов своїх, которим также казав Гліба, брата свойого, забити, яко і Бориса святого.
А так, коли опочивав Гліб оний святий, а на хрещенню Давид, на Смединю, урочищі в милі од Смоленська, бо був в дорозі, з коня [впавши] мало що перед тим ногу зламав над Волгою, пришли без вісті жовніри Святополкові і забили його.
также на молитві будучого, і заховали тіло його в місці гіус* том межи двома колодами.
Але господь бог не опущаєт вірних і справедливих своїх. Бо коли тоє тіло покинено лежало в оном несподіваном місці, теди тії, которії так туди часто мимо ходили, видали на оном місці свічі горячії і голоси ангельськії співаючії слишали.
Того ж року пришла новина з Києва до Ярослава од сестри Предслави о смерті отця Володимира а о забиттю Бориса і Гліба од Святополка; также, аби ся і он стерегл, поневаж теж уже і на нього Святополк также направив забойцов хитрої засади. Услишавши то, Ярослав зафрасувався і собрав новгородцев 30-ть тисяч люду, также і іншого обчого народу, нанявши рицерства колько тисячей, тягнув до Києва.
Теди Святополк безбожний, призвавши печенігов, з кияни і волинцями 7 виправився противко ньому.
А коли ся обої войська станули противко собі под Любе-чем-замком, зараз гетьман Святополков, Вовчий Хвост названий, почав на герць визивати, і ганьблячи і соромлячи Ярослава і рицарство його. Блуд зась, Ярославов справця, прудко сє през ріку Дніпр препровадив з войськом своїм. А Святополк з своїми цілу ноч пив, легце собі важачи Ярослава. Але, коли битву звели в Любеча, притерл його Ярослав на одно озеро, сміло на його полки натираючи. Що обачивши, Святополк зараз з войська свойого утекл. За чим кияне і пе-ченігове, будучи од Святополка, вождя свойого, видані, почали-утікати на озера і ріки, тонким льодом змерзлії, где їх вельми много потонуло, але большей на пляцу побито. А Ярослав, одержавши славноє звитязство, тягнув до Києва і опанував його зо всіма пригородками, которому сє добро-вольно поддавали.
Тоді Святополк, утікши до Польщі, просив о помочі Бо-леслава8. Що.Болеслав на просьбу його учинив охотне, частю для того, аби Святополка вигнаного на Київ впровадивши, собі голдовним напотом учинив, частю теж, аби Премишля і Червен і іншії країни, през Володимира, отця Святопол-кового, од Польщі одорванії, привернути под моць свою. Так теди Болеслав, король польський, з великим войськом поля-■ков, з которим ся був свіжо вернув з войни чеської щасливе, тягнув до Києва, провадячи Святополка на столицю Києва. А вшедши до руських земель, усі країни, села, містечка, двори і палаци палили і плюндрували і бурили.