Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Европейская старинная литература » Українська література 17 століття
Українська література 17 століття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська література 17 століття

Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.
1 ... 175 176 177 178 179 180 181 182 183 ... 283
Перейти на страницу:

А в том оний Путша з товариством своїм, старшії жовніри Святополка злосливого, з добитими мечами і з копіями ускочивши святого Бориса, стоячого на молитві, почали його січи і колоти. Слуга його, або коморник, Георгій Угрин пав над ним, і того проколото. Всяко ж вискочили з намету, бо не були єще до конця смертельне зранені.

Почали забойці мовити:

— Чом стоїмо, гледячи, а не кончимо діла, що нам розказано?

В том святий Борис почав ся оних просити, з покорою мовячи:

— Братія моя милая, дайте мні час маленький, аби-х ся єще богові помолив.

І за тим, піднесши очі на небо, з плачем вздохнувши гірко, почав ся молити. А піднісши теж на забойці покорне очі і павши на обличчя, з плачем рече їм:

— Братія моя милая, кончіте діло ваше а нехай будет покой пану, брату моєму, і вам.

Гди услишавши забойці оні слова його, плакали.

А по молитві уснув Борис і дав душу в руці господу богу іюля 24-го дня.

А слуга його вірний Георгій Угрин був забитий.

Святого Бориса тіло, обвинувши, на воз вложили і везли до Вишегорода. А коли були в одном бору, почав єще святий голову подносити. Що побачивши, слуги Святополкові казали двом варягам серце його мечами пробити і голову проч одтяти.

І так приняв [Борис] од Христа през меч мученичеськ'ую корону. І поховали тіло його в Вишгороді в церкві святого Василія.

А мало і на том маючи, незбожний Святополк послав на Муром до другого брата Гліба, мовячи:

— Приїдь скоро, казав ті отець, бо єст вельми хорий.

А он пак хитре таїв смерті отцевської, хотячи [задля]

ненасичоного большого панування братов всіх половити і вигладити.

Тоді Гліб, княжа муромськоє, увіривши словам зрадливим Святополковим, зараз з Мурома в малом почті на конєх до Києва се спєшив.

А Святополк, маючи над ним шпєкги, послав забойцов, дворянов своїх, которим также казав Гліба, брата свойого, забити, яко і Бориса святого.

А так, коли опочивав Гліб оний святий, а на хрещенню Давид, на Смединю, урочищі в милі од Смоленська, бо був в дорозі, з коня [впавши] мало що перед тим ногу зламав над Волгою, пришли без вісті жовніри Святополкові і забили його.

также на молитві будучого, і заховали тіло його в місці гіус* том межи двома колодами.

Але господь бог не опущаєт вірних і справедливих своїх. Бо коли тоє тіло покинено лежало в оном несподіваном місці, теди тії, которії так туди часто мимо ходили, видали на оном місці свічі горячії і голоси ангельськії співаючії слишали.

Того ж року пришла новина з Києва до Ярослава од сестри Предслави о смерті отця Володимира а о забиттю Бориса і Гліба од Святополка; также, аби ся і он стерегл, поневаж теж уже і на нього Святополк также направив забойцов хитрої засади. Услишавши то, Ярослав зафрасувався і собрав новгородцев 30-ть тисяч люду, также і іншого обчого народу, нанявши рицерства колько тисячей, тягнув до Києва.

Теди Святополк безбожний, призвавши печенігов, з кияни і волинцями 7 виправився противко ньому.

А коли ся обої войська станули противко собі под Любе-чем-замком, зараз гетьман Святополков, Вовчий Хвост названий, почав на герць визивати, і ганьблячи і соромлячи Ярослава і рицарство його. Блуд зась, Ярославов справця, прудко сє през ріку Дніпр препровадив з войськом своїм. А Святополк з своїми цілу ноч пив, легце собі важачи Ярослава. Але, коли битву звели в Любеча, притерл його Ярослав на одно озеро, сміло на його полки натираючи. Що обачивши, Святополк зараз з войська свойого утекл. За чим кияне і пе-ченігове, будучи од Святополка, вождя свойого, видані, почали-утікати на озера і ріки, тонким льодом змерзлії, где їх вельми много потонуло, але большей на пляцу побито. А Ярослав, одержавши славноє звитязство, тягнув до Києва і опанував його зо всіма пригородками, которому сє добро-вольно поддавали.

Тоді Святополк, утікши до Польщі, просив о помочі Бо-леслава8. Що.Болеслав на просьбу його учинив охотне, частю для того, аби Святополка вигнаного на Київ впровадивши, собі голдовним напотом учинив, частю теж, аби Премишля і Червен і іншії країни, през Володимира, отця Святопол-кового, од Польщі одорванії, привернути под моць свою. Так теди Болеслав, король польський, з великим войськом поля-■ков, з которим ся був свіжо вернув з войни чеської щасливе, тягнув до Києва, провадячи Святополка на столицю Києва. А вшедши до руських земель, усі країни, села, містечка, двори і палаци палили і плюндрували і бурили.

1 ... 175 176 177 178 179 180 181 182 183 ... 283
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)