Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Більшовизм у своїй реакції на сексуальну революцію виявляв парадоксальну деконструкцію, згідно з якою сексуальність мала сублімуватися в абстрактні комуністичні ідеали, оскільки сексуальна свобода проголошувалася ознакою буржуазності, розкладу людини. Комунівська імперія на основі садомазохістського еросу взяла курс на аскетично-діонісійський ерос, що не мав конкретного об’єкта любові. Невипадково цей більшовицький ерос М. Бердяєв назвав унікально безбожним: «Це — безособистісна комуністична любов, в якій люди приліплюються одне до одного, щоб не так страшно було жити тим, хто втратив віру в Бога і в безсмертя, тобто у Смисл життя. Це — остання межа людського свавілля і самоствердження»[959]. Сутність «комунівської ерогенності» моделювалася в опозиції до філософського пошукового християнства, поставши «не від Смислу буття, а від безглуздості буття, не для утвердження вічного життя, а для використання минущої миті життя», тобто така «любов», як розмірковував Бердяєв, ставала фантастичною утопією, пророче відчитаною у російсько-імперській психологічній реальності Ф. Достоєвським[960].
Ідеологом модерної соціально-ерогенної утопії став революційний Карамазов — В. Ленін, який проголосив, що ніякої вічної моралі, абсолютної істини немає, а всяка моральність, взята з позакласової цінності, є обманом, шахрайством робітників і селян з боку експлуататорів. «Ми говоримо, що наша моральність підпорядкована цілком інтересам класової боротьби пролетаріату, — писав Ленін. — Наша моральність виводиться з інтересів класової боротьби пролетаріату»[961]. Психоаналіз творів Леніна дає унікальний матеріал для дослідження російсько-імперської садомазохістської психології. Закономірно, що морально-філософський роман В. Винниченка з важливою для української традиції назвою «Заповіт батьків» і з психологічним пошуком моделі гармонійного поєднання не лише синівсько-батьківського національного світу, але й чоловічо-жіночого, В. Ленін назве застарілою й неактуальною достоєвщиною[962].
Вигнання психологізму і любові з національного світу супроводжувалося дорученням «революційному класу» втручатися у статеве життя громадян, оскільки статеве мало підкоритися класовому й обслуговувати його[963]. Демонічний конфлікт більшовицької маскулінізованої влади з психологізмом, що обертався перетворенням західного марксизму на садомазохістський ленінізм-сталінізм, В. Винниченко дослідив у таких творах, як «Чесність з собою», «По-свій!», «Заповіт батьків», «Божки», «Гріх» та ін. Більшовики в них пропагують абстрактні ідеали, які не мають жодного відношення до конкретного життя, а їх сексуальність брутальна, хтива, агресивно-жорстока. У «Божках», наприклад, Микола Водосвятський секс розглядає як садистську помсту жінці. «Очевидно, вона якогось принца жде, — розмірковує Водосвятський. — Почекай, я тобі покажу, як поженимось, я тобі покажу принца… Вона дума, що я їй рицарем буду ще довго?… Лакея сволоч собі знайшла?… Вона мені голову крутить; мордоворот, оповідає ріжні еротичні історії і ніби страшенно ними обурюється, а сама аж слини ковтає, стерво. Ну, я тебе, ціпонько, на цьому й піймаю. Я, голубко, мастурбацій не люблю»[964]. Невротичні «герої революції» з прихованими садистськими імпульсами, хворобливими амбіціями проектують у соціум власні перверсії: такий морфіст Юрко Микульський з роману «По-свій!», що «серед босяків лазить, соціалізм розводить, пошлий, глупий, остогидний всім соціалізм»[965]. Так відбувається соціальна сублімація неврастенії та хтивої сексуальності, що продукує перверсивне світобачення, яке визнає смерть єдиною мірою покарання для національного світу, оскільки той створив ідею державності. Революціонери як приховані садисти мали неабияку втіху від сексуального приниження жінки, що позначалося на їх соціальній функції, коли вони приходили до влади.
959
Бердяев Н. Любовь у Достоевского // Русский Эрос, или Философия любви в России. — М., 1991. — С. 283.
960
Бердяев Н. Любовь у Достоевского. — С. 281—283.
961
Ленін В. І. Завдання спілок молоді // Збірник творів В. І. Леніна. — К., 1975. — С. 456.
962
Ленин В. И. Полное собрание сочинений. — М., 1970. — Т. 48. — С. 294. Див. також про цей конфлікт у: Панченко В. Заочна дуель. Володимир Винниченко і Володимир Ульянов-Ленін // Вітчизна. — 1997. — № 3—4; Панченко В. Марксист, який хотів залишитися українцем //День. — 2000. — 9 вересня. — С. 5.
963
Див.: Залкинд А. Двенадцать половых заповедей революционного пролетариата // Родник. — 1989. — № 9. — С. 67.
964
Винниченко В. Божки // В. Винниченко. Твори: У 10 т. — К., Відень, 1919. — Т. 8. — С. 226—227.
965
Винниченко В. «По-свій!»// В. Винниченко. Твори: У 10 т. — Т. 7. — С. 7.