Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Імперське розщеплення еросу і розпад національного світу
Сексуальність і любов як дві форми пошуку симбіозу/синтезу були проблемою не лише сексуальної революції, але й епохи становлення більшовизму. Пошуки модерного імперського/національного симбіозу/синтезу як психосемантичні пошуки 20—30-х років відсилають до проблематики в індивідуальному онтогенезі. Вийшовши з материнського світу, людина потрапляє в непевне, ненадійне і відкрите середовище, розпочавши самотнє, відокремлене існування. Тому найглибшою її екзистенційно-психологічною потребою стає подолання самотності. Існують різні шляхи досягнення єднання. Головними з них на думку Е. Фромма є: різноманітні оргіастичні стани (на цьому ґрунтувався ритуал групових сексуальних оргій як частина первісних обрядів, наприклад, купальська оргія в українських обрядах), що мають форму аутогенного екстазу, охоплюючи людську душу і тіло, але є недовготривалими, тому потребують періодичного повторення; поєднання, засноване на підкоренні групі, її звичаям, способу життя тощо; творча діяльність, коли людина досягає єдності зі світом у процесі творчості. Ці шляхи є лише частковим розв’язанням проблеми людського існування. Так, у сучасній «неоргіастичній» культурі перший маніакальний шлях породжує депресивне почуття провини і сорому, тому часто супроводжується наркоманією, алкоголізмом, що, як здається, мають допомогти уникнути депресивних переживань. Соціальне розв’язання проблеми об’єднання формується у формі диктатури, яка добивається підкорення індивідуального Я шляхом погроз і терорів, та демократії, яка добивається підкорення індивідуума шляхом пропаганди і навіювання. Аналізуючи психологію людини в її ставленні до свободи, Е. Фромм виявляє, що люди західних демократій значно сильніше бажають підкорятися, ніж їх до цього змушують[956]. Соціальне підкорення виявляє втрату індивідуальності, стандартизацію людини, тому воно часто означає псевдоєдність.
Досягнута у творчості єдність, як зазначає Е. Фромм, не є міжособистісною, тому також не позбавляє почуття відчуженості. Яскравою ілюстрацією любовного розщеплення на основі одержимої творчості є драма В. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911). Цілісним розв’язанням проблеми досягнення єдності, згідно з гуманістичним психоаналізом Е. Фромма, є поєднання з іншою людиною у любові, що веде до єднання в національному та загальнолюдському роді: «Бажання міжособистісного злиття — наймогутніший потяг людини. Це найбільш фундаментальний потяг, це сила, яка примушує триматися разом всіх членів людського роду, клан, сім’ю, суспільство»[957]. Тому для роз’єднання соборності національної родини, сформованої на основі архетипного монотеїзму, імперська більшовицька політика посягала передусім на природний фундаментальний чоловічо-жіночий ерос, покликаний зміцнювати національну структуру.
На порубіжжі, коли лібералізувалася статева мораль, активізувалася проституція, над проблемами якої інтенсивно рефлексувала українська література через В. Винниченка. Так, у його романі «Заповіт батьків» (1914) один з героїв Петро Заболотько розмірковує про ймовірність демократизації проституції та її наслідки: «Коли признати за проституцією послугу громадянству та поставити її в добрі умови, то не буде ні родини, ні кохання, нічого, сама розпуста, бо не будуть ні боятися, ні соромитись… Відніміть оцей страх — і всі так і шугнуть у публічні доми, і жінки, і чоловіки»[958]. Страх перед безвідповідальним сексуальним інстинктом свідчив про стійкі морально-психологічні стереотипи у європейському світі, що у багатьох європейських країнах призвело до занепаду сексуальної революції, але в Німеччині і Радянському Союзі сексуальність перверсивно використовували тоталітарні (авторитарно-патріархальні) структури.
956
Фромм Э. Исскуство любить. — С. 448. Див. про цю проблему у праці: Фромм Э. Бегство от свободы // Э. Фромм. Бегство от свободы; Человек для себя. — Мн., 2000.
957
Фромм Э. Исскуство любить. — С. 452—453.
958
Винниченко В. Заповіт батьків. — К., 1919. — С. 173—174.