Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Що ж то за діло, Гаррі? — спитав Едді. Його знову поймав страх.
— А ти як гадаєш?
— Я не знаю, — сказав він. — Але мені чогось неспокійно.
Я зрозумів, що його от-от знову почне трусити, й коли він ваблизився до мене, відчув, що віддих його смердить, як у стерв'ятника.
— Котра година?
— Зараз піду гляну, — сказав він. Повернувшись, він сказав, що вже пів на десяту.
— їсти хочеш? — спитав я його.
— Ні, Гаррі,— відповів він. — Ти ж знаєш, що так я нічого не едужаю проковтнути.
— Гаразд, — сказав я йому. — Можеш випити.
Коли він випив, я спитав, як він себе почуває. Він відповів, Що тепер йому добре.
— Трохи згодом одержиш іще, — сказав я йому. — Я знаю, без цього в тебе жижки трясуться, а випивки в нас мало. Тож краще не розганяйся.
— Поясни мені, про що йдеться, — сказав Едді.
— Слухай уважно, — сказав я, звертаючись до нього в цілковитій темряві.— Ми йдемо до Бакуранао, щоб узяти там дванадцять китайців. Коли я тобі звелю, ти станеш за штурвал і робитимеш те, що я тобі скажу. Ми візьмемо тих дванадцятьох китайців на борт і замкнемо їх у каюті. А зараз іди й задрай іззовні носовий люк.
Він пішов, і я побачив його худющу постать на тлі нічного неба. Повернувшись, він сказав:
— Гаррі, можна мені тепер один ковток?
— Ні,— відповів я. — Я хочу, щоб випивка додала тобі сміливості. Я не хочу, щоб тебе розвезло.
— Я не підведу, Гаррі. От побачиш.
— Ти п'яниця, — сказав я. — Слухай далі. Тих дванадцятьох переправлятиме до нас човном один китаєць. Перше ніж ми приймемо їх на борт, він дасть мені гроші. Коли посадка скінчиться, він знову дасть мені гроші. Ту ж мить, як ти побачиш, що він удруге вручає мені гроші, давай повний уперед і газуй у відкрите море. І не звертай уваги на те, що тут робиться. Хоч би що тут робилося — газуй у відкрите море. Второпав?
— Так.
— Якщо хтось із китайців спробує виламати двері каюти чи вилізти через люк, коли ми вийдемо в море, — хапай карабін і стріляй, заганяй їх назад. Ти вмієш стріляти з такого карабіна?
— Ні. Покажи як.
— Все одно не запам'ятаєш. А з вінчестера вмієш стріляти?
— Відводиш курок і стріляєш.
— Правильно, — сказав я. — Тільки не нароби дірок у корпусі.
— Слухай, дай-но мені ще ковток, — сказав Едді.
— Гаразд. Трохи дам.
Я дав йому як слід ковтнути. Я знав, що тепер він не сп'яніє: страх переважить алкоголь. Але кожен ковток якийсь час робитиме своє. Випивши, Едді сказав так, наче йому випало велике щастя:
— Отже, тепер ми возитимемо китайців. От віриш, я собі завжди казав: як розміняю останній долар, візьмуся перевозити жовтий товар.
— Але ти, видно, ще ніколи не розмінював останнього долара, — сказав я йому. Кумедний він усе-таки тип.
Протягом години я ще тричі давав йому випити для хоробрості. Смішно було спостерігати цього п'яничку, а заразом і не думалося про своє. Я не врахував, що доведеться так довго чекати. Я ж хотів вийти з порту, коли стемніє, запливти за освітлену прибережну смугу, а потім чекати, поки течія сама винесе до Кохімара.
Близько одинадцятої я помітив на мисі два вогники. Перечекавши трохи, я на малих обертах повів човен до берега. Бакура-дао — бухта, де колись був великий причал, щоб вантажити ‘пісок. Там є річечка, що впадає в бухту, коли дощі розмивають піщаний вал у її гирлі. Взимку північний вітер наносить пісок і перекриває річку. Колись шхуни заходили в річку й брали вантаж гуаяви, й колись там було містечко. Але містечко зруйнував ураган, і тепер там лише один будинок: якісь баїїедов збудували його з решток розкиданих ураганом хатин, і він править їм тепер за клуб — вони приїздять сюди в неділю з Гавани йа пікніки. Є там ще один будинок, у ньому живе уповноважений, але той будинок стоїть далеко від берега.
У кожному такому закутку вздовж усього узбережжя є урядовий уповноважений, але я не сумнівався, що китаєць з ним домовиться і прибуде з власним човном. Коли ми підійшли ближче, я почув запах водоростей і солодкавий запах рослин, що завжди лине з берега.
— Іди на ніс, — сказав я Едді.
— Та тут нема об що стукатися, — сказав він. — Риф по той бік протоки. — Як бачите, колись Едді й справді був чогось вартий.
— Дивись уперед, — сказав я й скерував човен туди, де нас мали помітити. Прибою не було, отож і двигун вони мали почути. Щоб не чекати даремно, я для більшої певності ще й блимнув ходовими вогнями, зеленим і червоним, — увімкнув і зразу ж вимкнув. Потім розвернувся, вийшов із бухти й став на найменших обертах при виході з протоки. Тут, біля берега, гойдало досить відчутно.