Твори в 4-х томах. Том 2

Корма була трохи забризкана кров'ю, що витекла з його носа й рота, і я зачерпнув відром води — на тій швидкості відро мало не висмикнуло мене за борт, — узяв скребло й вишарував настил.

— Притиш хід, — сказав я Едді.

— А як спливе? — сказав Едді.

— Там, де я його скинув, глибина сажнів сімсот, — сказав я. — І пішов він на самісіньке дно, а це, брате, неблизька путь. Він спливе аж тоді, коли його розіпруть гази, але на той час його віднесе течія й поклюють рибки. Нехай містер Сінг тебе не обходить.

— Що він тобі зробив? — спитав мене Едді.

— Нічого, — сказав я. — Мені ще зроду не траплялося такого поступливого клієнта. Я весь час боявся якоїсь каверзи.

— За віщо ти вбив його?

— Щоб не довелося вбивати дванадцятьох інших китайців, — відповів я.

— Гаррі,— сказав він, — дай мені випити, бо зараз на мене нападуть дрижаки, я вже відчуваю. Мене аж замлоїло, коли я побачив, як у нього голова метляється.

Я дав йому випити.

— Аз тими китайцями як? — спитав Едді.

— Треба спекатись їх якнайшвидше, — відповів я. — Поки вони не засмерділи мені каюту.

— Де ж ти збираєшся їх висадити?

— Десь отут, на довгому пляжі.

— Завертати до берега?

— Завертай, — сказав я. — Тільки на малих обертах.

Ми пройшли на малих обертах над рифами, і я побачив світлу смугу піщаного пляжу. Над рифами там досить глибоко, а зразу за ними починається піщане дно, яке положисто піднімається до берега.

— Іди на ніс, будеш казати глибину.

Він почав міряти глибину жердиною, щоразу показуючи рукою, що можна йти вперед. Потім повернувся й зробив знак зупинитись. Я дав задній хід.

— Близько п'яти футів.

— Треба заякоритися, — сказав я. — Коли щось піде не так і не встигнемо знятись — будемо рубати канат.

Едді заходився попускати канат і закріпив його, коли якір загруз. Човен розвернуло кормою до берега.

— Ти ж знаєш, дно тут піщане, — сказав він.

— Яка глибина під кормою?

— Щонайбільше п'ять футів.

Бери вінчестер, — сказав я. — І будь насторожі.

— Дай мені ковтнути, — сказав він. У нього вже знов розійшлися нерви.

Я дав йому ковтнути і зняв карабін. Потім одімкнув двері каюти, розчинив їх навстіж і сказав:

— Виходьте.

Ніякого руху.

Потім один китаєць висунув голову, побачив Едді з рушницею в руках і відразу зник.

— Виходьте. Ніхто вас не скривдить, — сказав я.

Де там. Тільки залопотіли по-своєму.

— Ану вилазьте! — сказав Едді. «Боже, — подумав я, — він таки допався до пляшки».

— Постав пляшку, — сказав я йому, — поки я не викинув тебе за борт.

— Виходьте, — сказав я китайцям, — а то стрілятиму.