Крига. Частини І–ІІ

Я повторив йому.

Він похитав головою.

— Розмовляє… Зимовики — ті, хто пережили наближення лютого, — це зазвичай просто бідняки, яким пощастило в нещасті після того, як вони заснули на вулиці п’яні. Міністерство Зими їх використовує й платить їм, щоб вони наводили в місті лад після лютих, якщо вже той дотик зробив їх стійкими до холоду.

— Може ж бути й по-іншому, може бути навпаки.

— Перепрошую? — він холодно нахилився до мене, знову занурюючи напружене обличчя у хмару жовтого світіння над тьмяною стільницею.

— Кажу, — я затнувся, — кажу, що це хибний діагноз. Ми лише знаємо, що ті, хто виживають, надзвичайно стійкі до морозу, — але ж, власне, вони би не вижили, якби не були стійкими, чи не так?

— Я не впевнений, до чого…

— Чи каторга також робить сибіряків надзвичайно стійкими й витривалими? Чи просто слабші не повертаються, отож ми взагалі не беремо їх до уваги? Можливо, немає жодної чудової переміни — лише добір.

Він випростався, знову зникаючи в тіні.

— Так, я розумію, ви маєте рацію.

— Причина й наслідок — це ілюзії слабкого розуму, — пробурмотів я.

Він поволі дихав у сутінках.

— Пане Бенеку, — продовжив він лагідно за мить, — навіть якщо ваш батько зимовик… Правду кажучи, я не знаю, що гірше. Послухайте. Навіщо я вам це розповідаю. Навесні двадцять першого до мене дійшла звістка, що певна особа шукає добровольців, щоб кинути бомби в гніздо лютих. Її ув’язнила охранка: той есер, який мав йому виготовити бомби, виявився аґентом охранки. Але вже начебто зголосилися добровольці, які стверджували, що здатні наблизитися до гнізда, ба навіть вкласти бомбу всередину, й що вони зроблять це за відповідну плату, мартинівці-ренеґати. Тоді-то я почув про секту святого Мартина. Її члени свідомо йдуть в обійми лютого. Вони вмирають, звичайно, замерзлі на смерть. Існують ступені, рівні втаємничення, а радше — рівні безумства. На скільки наблизиться такий віруючий? Два метри. Метр. На секунду; може, витримає довше. Можна затримати подих, це допомагає, якщо повітря від лютого не входить у легені. Підійдеш занадто близько й глибоко вдихнеш — падаєш трупом, серце зупиняється. Вони того вчаться. Купаються в ополонках. Сплять у снігу. Уповільнюють кров у жилах, уповільнюють серцевий ритм. Рухаються поволі, не говорять, не їдять, тільки п’ють рідини, реґулярно роблять кровопускання, реґулярно ковтають кригу. Начебто, до них належить і Распутін — для умертвіння плоті плаває у Неві під крижинами. Начебто мартинівці найвищого втаємничення справді торкаються — не порожніх теплих бурульників, а самих лютих. Ніхто таких майстрів Зими не зустрічав. Можливо, вони живуть там, у Сибіру.