Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
Йон повторив усе те слово в слово.
Поступово він опанував себе. Тепер було не до дитячих охів і страхів. Голос його зміцнів.
— Перший наказ закінчено! — мовив він.
— Наказ прийнято, — відповів голос “Розвідника”.
Далі Йон повторив за матір’ю другий наказ.
— “Розвідник” має слухатись Йона Сого, Альки Рой і Алика Роя. Від цієї миті кожен їхній наказ набирає чинності. Другий наказ закінчено.
— Наказ прийнято, — відповів голос “Розвідника”.
— Йоне, — мовила Гелена, — сподіваюсь, що ти мене почув. Будьте розважні й мужні. “Альфа” вітає вас.
Зразу по тому пролунав трохи хрипкий голос пілота “Альфи” Маріма:
— Увага, “Розвіднику”! Увага! Базо на Тритоні! Увага всі, хто може занотувати наші слова! Говорить “Альфа” з “Першого Розвідника”! Передаємо рапорт.
На екрані знову замиготіли іскри й тіні, рівні й ламані лінії. Щось затріщало, але, на щастя, все ж таки можна було зрозуміти кожне пілотове слово.
Коли Марім сказав: “Увага всі, хто може занотувати наші слова!”, Робик підвівся.
— Занотовую, — сказав він.
Йон і Рої затамували подих.
Про таке звернення вони знали тільки з розповідей про давні часи та з загальних правил безпеки. Як хтось кидав у простір таке гасло, кожен механізм, здатний запам’ятовувати, почувши його, зобов’язаний був нотувати всі слова, дані, умовні знаки, числа чи сигнали. Тому, хоч Марімові слова записувала чудова пам’ять “Розвідника” і водночас вони линули до Бази на Тритоні, Робик теж запам’ятовував їх.
— Говорить “Альфа” з “Першого Розвідника”! — сказав Марім. — Космоліт зазнав аварії, попавши в метеоровий потік. Самі ми нездатні вирватися з нього. Швидкість потоку — найвища допустима, восьмого ряду. Ширина пояса — півтора, сім, дев’ятнадцять, кома один. Напрям…
Марім говорив швидко, але виразно. Екран знову став чистий. Всі троє сиділи, мов закам’янілі. Лише Робик стояв — випростаний і цілком нерухомий. З тієї нерухомості видно було, що він не людина, а тільки ретельна досконала машина.
Марім називав числа й умовні знаки. Подавав координати місця, де метеори захопили “Альфу”, дані про силу й напрям грізного потоку, що мчав сектором Десятої Тисячі.
Йон подивився на свої руки — тремтять. Та коли він глянув Альці в очі, то навіть усміхнувся. Він збагнув, що мусить бути спокійним, бо Рої ще більше налякані. Такі налякані, як він був хвилину тому. Тобто, дуже налякані.
— Спокійно, — сказав Йон. — Нас чекає одна робота. Нема коли журитися.
— Наказ прийнято, — силувано усміхнувся Алик.
Алька мовчала. Потім проказала найгірше речення з Марімового рапорту:
— Космоліт зазнав аварії, попавши в метеоровий потік.
— Це я вже чув, — мовив Йон.
— Ох, Йоне, що ж буде далі? — прошепотіла Алька.
— Що далі? — сказав Йон. — Ми на Десятій Тисячі.
— Це нас до дечого зобов’язує, — додав Алик.
— Вибачайте, — тихо мовила дівчина.
— Рапорт закінчено, — сказав Марім. — Нагадую: “Альфа” не має зв’язку. Не знаємо, чи хто-небудь прийняв його. З цієї миті “Альфа” безперервно передаватиме текст рапорту. Просимо допомоги у всіх, хто може її дати. “Бето”, де ти? “Бето”, де ти? Це “Альфа”.
— Увага, “Альфо”! Увага, “Альфо”! — почувся чоловічий голос.
То була величезна радість. Вони ж бо почули голос пілота “Бети” — Орма Сого.
Екран відразу прояснів, і діти побачили кабіну пілота “Бети”. Перед дошкою управління сидів Орм трохи боком до них. На їхнє привітання він тільки махнув рукою. Зате над ним показалося на екрані поважне й ніжне обличчя Чандри Рой. Угледівши її, близнята посхоплювалися з місць.
“Як малі діти”, — не без гіркоти подумав потім Алик.
Чандра втихомирила їх єдиним порухом руки.
— Йоне! — сказала вона. — Ми тільки-но почули тривогу й одержали рапорт з “Альфи”. Спішимо до них. Не знаємо ще, чи велика аварія, але думаю, що до вечора приведемо “Альфу” до вас. Не хвилюйся, Йоне.
— Я не хвилююся, — відповів хлопець.
Чандра усміхнулася:
— А тепер до Гелениних наказів я додаю деякі свої.
— Слухаємо! — скрикнули близнята.
Чандра споважніла:
— Між нами не буде постійного зв’язку. Нам треба всю свою силу й увагу звертати на інше. Але ви не повинні лишатись напризволяще. Перейдіть до Центральної Камери — ви тепер її керівники. Розділіть між собою обов’язки, відповідно до віку.
— Гаразд, — поважно відповіли діти.
А в глибині екрана Орм Сого безперервно проказував: