Трансгалактичний розвідник

Йон кивнув головою.

— Ми хотіли з’ясувати становище.

— І з’ясували?

— Тільки в загальному.

Майк глянув на Долорес. Потім відвернувся кудись убік — приглядався до якогось екрана, що його не видно було з “Розвідника”. І тільки-но Майк замовк, діти почули безнастанний притишений голос якихось рапортів: числа, числа, числа…

Майк знову обернувся до нових керівників “Розвідника”, що не зводили з нього очей.

— Чи пояснив вам “Розвідник”, хто найпевніше може врятувати “Альфу”?

Йон похитав головою:

— Не встиг.

Майк перезирнувся з Долорес. Вона теж підійшла на край екрана.

— Ще буде час, — сказала вона ніби їм, але насправді Антонову.

Йон зціпив зуби.

— Вибачайте, — мовив він трохи різкіше, ніж сам хотів. — Я гадаю, що повинен негайно довідатись, хто може врятувати мою матір.

Антонов кивнув головою.

— Маєш рацію, Йоне, — сказав він.

Його велике, чорне, виразне обличчя було сповнене щирого співчуття.

— Маєш рацію, — ще раз сказав він. — Та річ у тому, що нам треба трохи почекати, аби дістати певну відповідь.

— То як волієте? — поважно спитала Долорес. — Чи взнати півправди тепер, чи всю правду через…

— Через скільки? — спитала Алька.

— Через вісімнадцять хвилин.

— Це дуже довго, — мовила дівчина.

— Зачекаємо, — вирішив Йон.

— Маєш рацію, Йоне, — знову сказав схвально Антонов. І раптом усміхнувся. Усмішка та була незвичайна: два рядки зубів, як біле полум’я, блиснули на чорному обличчі.

— “Розвідник” має нових керівників, — сказав він.

І раптом йому спало на думку щось таке несподіване, що він аж ляснув себе долонею по чолі.

— Адже… — сказав він здивовано, — адже кожне нове керівництво “Розвідника” має право вимагати від нас, з Головної Бази, рапорту. Під час тривоги ви — мої начальники.

— Майку! — розсердилась Долорес.

— Почекай, — перебив її Антонов. — Ти, сестро, геній у техніці, але в педагогіці ти не пішла далі допотопної доби.

Долорес пирхнула, як сердита кішка.

— А ти?

— Ну, а я вже щонайменше в п’ятому сторіччі нашої ери, — лагідно сказав Антонов.

Потім став перед дітьми, випроставши похилені плечі, глянув на Долорес так, що вона мовчки стала поруч із ним, і почав доповідати таким поважним тоном, що годі було й думати, ніби то жарт:

— Керівництво Головної Бази в особі Майка Антонова і Долорес Лі доповідає новому керівництву Пеера. Ми до ваших послуг.

Йон і Алик зовсім розгубилися. Вони почервоніли, як пломенисті півонії у садах “Першого Розвідника”. Тільки Алька усміхнулася — то була її найввічливіша, а отже й найнеприємніша усмішка.

— Ми дуже раді. Але що власне означає оте “до ваших послуг”?

Долорес гнівно стріпнула головою, але Майк узяв її за руку.

— Будь ласка, — сказав він. — Це означає, що ми зобов’язані давати вам рапорт про все, чим ви зацікавитесь.

Йон раптом стрепенувся. Тепер він збагнув, що може дати їм “рапорт про все, чим вони зацікавляться”. Йому довелося відкашлятися, бо з надмірного хвилювання він не міг і слова сказати.