Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
— Я б хотів довідатись, — мовив нарешті хлопець, — чи ви маєте вже на плівці звіт про випадок із “Альфою”?
— Ох, — зітхнув Алик, — нарешті зрозумів.
— І чи зможете у свій час показати нам, що робитиме “Бета”? — прошепотіла Алька.
Майк кивнув головою.
— Так.
— Я проти, — гостро сказала Долорес.
Йон підійшов до самого екрана. Здавалося, що він стоїть поруч з нею.
— Чому? — тихо спитав хлопець. — Чому ви не друг нам?
Жінка зблідла.
— Йоне! — сказала вона. — Ти нічого не розумієш.
Йон недовірливо похитав головою.
— У такому разі… поясніть, щоб я зрозумів.
Долорес безпорадно розвела руками. їй бракувало слів. її розумне обличчя зморщилося, наче з раптового болю.
— Я просто… хотіла вберегти вас від такого видовиська.
— Чому?
— Бо… мені вас шкода.
Хлопець збентежено опустив погляд. В очах Долорес Лі, великої Долорес, він раптом побачив дві сльози. Такого від неї ніхто не сподівався.
— Розумію, — тихо сказав Йон. — Але ми повинні бачити, і бачити якнайбільше.
— Ми вимагаємо цього, — твердо сказав Алик.
Долорес глянула на Антонова.
— Бачиш? — мовив той.
Жінка кивнула головою.
— А крім того, — буркнув Антонов, — те, що вони побачать пізніше, може їм дуже стати в пригоді.
Йон відразу хотів запитати, чому це може їм дуже стати в пригоді, але не встиг, бо зображення Майка й Долорес раптом зменшилося і пересунулось на край екрана.
— Увага! — сказав Майк. — Передаємо телезвіт про те, що сталося з космольотом “Альфою”.
Йон ще на мить заплющив очі.
І раптом відчув, що Алька взяла його за руку.
— Йоне, — шепнула вона. — Але ж це звіт про те, що було раніше.
“Неправда, — подумав хлопець. — Воно все ще триває”.
Антонов сказав:
— Повідомляємо, що робочий день космольота “Альфа” почався нормально.
На екрані знову відкрилась чорна брама космічного простору. То був сектор АМ, 1128, 43, 08, 11 — сектор, де того дня мала проводити свої дослідження “Альфа”.
У глибині, за океаном чорноти, холоду й тиші, блимало білим світлом сузір’я Центавра, Стрільця та Орла.
Потім на передньому плані з’явився зеленавий, схожий на веретено предмет.
То була “Альфа”.
Космоліт виплив з лівого боку екрана і нерухомо повис на ньому.
Ось зображення стало більше. Тепер навіть добре було видно маленькі постаті кількох членів екіпажу, що покидали корабель.
Антонов озвався знову:
— Об одинадцятій нуль нуль “Альфа” вийшла на запланований на сьогодні сектор. Вісім членів екіпажу, і серед них Гелена Сого, залишивши космоліт, взялися до своїх досліджень. Вони віддалилися від “Альфи” не більше як на сто кілометрів. До одинадцятої години п’ятдесяти дев’яти хвилин екіпаж працював без перешкод.
Кілька секунд зображення тремтіло, як збурена вітром водяна гладінь. То Антонов хотів швидше пропустити ті кадри, щоб перейти до хвилини, про яку він щойно сказав.
Йон сплів пальці, щоб вони не тремтіли. “Це вже відбулося, — міркував хлопець. — Усе, що я тепер бачу, діялося раніше і тепер тільки повертається з минулого”.
Та від тих думок не ставало легше. Це правда, що все те вже відбулося. Але все-таки він дивився на пригоду, яка загрожувала життю найближчої йому людини.
Гелена, спокійна й розумна, завжди дбала про те, щоб між нею і сином не було ніяких таємниць, вона знаходила вільну годину на розмову з ним, хоч скільки мала роботи і хоч їх відділяли часом мільйони кілометрів.
Гелена Сого була великим пілотом — і разом з тим учасником кожної забави, кожної виправи на поверхню Сатурна, найвеселішим товаришем.
Йон хотів просто заплющити очі. Він глибоко зітхнув — раз, другий. “Ти тут найстарший, — нагадав він сам собі. — Ти керівник. Пам’ятай, що на Шляху Десятої Тисячі немає місця плаксіям. Ти ж тут не сам”.
Він відчував біля себе присутність друзів, чув, як вони дихають. Зненацька йому сяйнула думка — як промінь світла, як блиск надії, — згадка про Перший Закон Усіх Космонавтів: ніхто ніколи не буває сам і ніхто ніколи не залишається самотній перед небезпекою космосу. У ту хвилю хлопець зрозумів найважливіше: що найближчій у світі людині найкраще зможе допомогти він сам своєю відвагою і своїм спокоєм.
Він підвів голову.
— Об одинадцятій годині п’ятдесят дев’ять хвилин розвідувальні прилади оголосили тривогу, — сказав своїм незвичайним басом Антонов.
На екрані силует “Альфа” заблимав світлом тривоги. Люди, що працювали назовні, миттю були стягнені до космольота — по них залишились тільки смуги світляних пасом тривоги.