Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
— Увага, “Альфо”! Це “Бета”… Увага, “Альфо”! Це “Бета”…
Він ні разу не глянув у їхній бік. Для нього існувала тільки дошка управління.
А Чандра вела далі:
— У Центральній Камері зв’яжіться з Базою на Тритоні. Вони керуватимуть вами. Згодні?
— Одне запитання, — сказав Йон.
Чандра дала очима знак, що слухає.
— Чи з “Альфою” дуже зле?
— Не знаю, — почулось у відповідь. — Думаємо, що незабаром ми її приведемо до вас. Тільки-но довідаємося щось певне, то сповістимо вас. Не хвилюйся, Йоне.
— Не буду, — відповів хлопець.
Чандрина усмішка осяяла весь екран.
— До побачення, керівники “Розвідника”,— сказала Чандра і махнула рукою.
Екран погас.
Йон обвів поглядом товаришів. “Ну от, настав час випробування, — подумав він. — На кого я можу покластися?”
Звісно, найбільше він міг розраховувати на Робика. Адже Роботи-Опікуни власне й створені передусім для таких випробувань.
“А чи сам я впораюся з своїми обов’язками? — міркував далі Йон. І відповів собі: — Я ж пообіцяв!”
Він глянув Роям в очі. І враз відчув приплив надії. “Ні, ми дамо собі раду, все ж таки ми люди з Десятої Тисячі”. І сказав:
— Я найстарший, керуватиму я.
Близнята кивнули.
— Як молодший на годину від Альки, я буду твоїм другим заступником, — сказав Алик.
— Так, — мовила Алька. — Я за віком твій перший заступник.
— А я буду вашим екіпажем, керівники, — озвався Робик.
Йон уклонився:
— Дякую. Пропоную зробити таке: а) перейти до Центральної Камери; б) зажадати від “Розвідника” пояснень про місце перебування і стан “Альфи” на основі Марімового рапорту; в) зв’язатися з Базою на Тритоні і одержувати звідти подальші вказівки; г) як буде змога — постійно стежити за “Бетою”. Згода?
— Згода, — мовили близнята.
Тільки Робик похитав головою.
— Прошу дати “Розвідникові” наказ про мене. Мені, як Роботові, заборонено входити до Центральної Камери без спеціального дозволу керівника. Надайте мені, будь ласка, права людини.
Йон уже хотів дати наказ, але його випередила Алька.
— Вибач, у мене є зауваження.
— Слухаю, — сказав Йон.
— Я за те, щоб Робикові надати тільки частину прав людини.
— Вона має рацію, — підтримав сестру Алик.
Йон хотів уже обуритись. Хіба можна недовіряти Робикові?
— Цілком рівні права може одержати тільки повноцінна людина, — мовила Алька. — А Робик — не людина.
Йон усе-таки був трохи ображений за свого товариша.
Тільки сам Робик, здавалось, був цілком байдужий.
— Яку ж саме частину? — глузливо спитав Йон.
— Надати йому права людини до першого застереження, — відповіла дівчина. — Це моя пропозиція.
— Згода, — сказав Алик.
Йон ще якусь хвилю мовчав. Та врешті мусив поступитися — бо був меншістю. Однак хлопець хотів, щоб то було і його переконання. Тому він так довго вагався.
“Звичайно, тільки повноцінна людина…” — подумав він Альчиними словами.
— Згода, — сказав нарешті він. Потім підвищив голос:
— Увага, “Розвіднику”! Даю наказ.
— Приймаю, — почувся слухняний голос “Розвідника”.
— З цієї миті до першого застереження кого-небудь з людей присутній тут Робот-Опікун сатурнянського походження, № 169371, серія ВЦА, одержує права людини.
— Прийнято, — мовив голос “Розвідника”.
Робик випростався, наче людина, що пишається заслуженою шаною.
— Тепер, — вів далі Йон, — перенеси нас усіх, будь ласка, до Центральної Камери.
— Гаразд, — відповів голос. — Прошу сісти на свої місця.
Діти посідали.
Крісла зрушили з місця й стали чотирикутником. Чотирикутник пересунувся на блакитний квадрат швидкісного ліфта, що виднів посеред камери. Раптом з підлоги вискочив ліфт. Знову настала хвиля легенького запаморочення, знову захопило дух.
Через дві секунди діти опинилися у порівняно невеликій круглій залі з блискучими стінами і величезним екраном.
— Говорить “Перший Розвідник”, — десь дуже близько почувся тихий голос. — Ви в моїй Центральній Камері.
І після короткої паузи додав:
— Готовий приймати накази.
— Дякую, — відповів Йон.
Всі п’ятеро — Алька, Алик, Йон, Робик і “Перший Розвідник” — ще якусь мить мовчали. Крізь прозорі стіни до Центральної Камери просякало ніжне світло, таке, як від місяця на Землі.
Було дуже тихо.
Сигнал тривоги досяг уже Марса. Незабаром він мав дійти й до Землі. Саме тоді в Центральній Камері “Першого Розвідника” Йон дав свій перший наказ.