Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
Робик аж сів на лежаку:
— Нічого не може статися.
— Чому?
— На Пеері нічого статися не може. Цілковита гарантія безпеки.
— Перепрошую, але я не згодна з тобою, — заперечила Алька. — Адже всім відомо, що навіть найкраща система гарантії не може дати цілковитої безпеки.
— Це правда, — неохоче мовив Робик. — Та все ж “Перший Розвідник”, порівняно з усіма іншими штучними планетами, разом узятими, дає найбільшу гарантію безпеки.
— Ти сам кажеш — порівняно, — мовила Алька. — А не взагалі.
Робикові щось дивне заблисло в очах.
— Робику! — здивовано крикнув Йон.
— Що?
— Ти хвилюєшся?
— Так!
— Хіба ж це можливо? — захоплено вимовив Алик. — Адже з роботами такого не буває. Ви завжди такі…
— Завжди — не завжди, такі — не такі… — буркнув Робик. — І “Першого Розвідника”, і мене зроблено в тій самій проектній майстерні.
— Он воно що! — крикнули всі троє.
Тепер уже Робик по-справжньому обурився.
Він зіскочив з лежака.
— Прошу за мною, — сказав він.
І перший побіг додому. Там він спроектував на стіну інструктивну схему Пеера.
Передусім Робик звернув їхню увагу на міцність і витривалість головної охоронної чаші. Далі ще раз пояснив усю запобіжну систему.
— Прошу запам’ятати раз назавжди! — сказав він з притиском. — Тільки-но виникне хоч найменша небезпека, що Пеер може зіткнутися з лавиною метеорів чи з будь-яким іншим тілом, котре летить із швидкістю, не більшою за звичайну космічну, як механопланета показує такі ознаки тривоги: а) штучне сонце змінює блиск і протягом десяти секунд мигтить то червоним, то голубуватим світлом; б) починають говорити механічні інструктори; в) рятувальні роботи переносять людей у безпечні місця; г) коли з’являється загроза, що “Розвідник” може розбитися, він роз’єднується на частини, і вони, як окремі космольоти, тікають у простір; д) від першої ж секунди тривоги всі рятувальні станції одержують повідомлення про те, що потрібно “Розвідникові”.
Всі троє уважно слухали Робика, дивлячись йому в очі, в яких тремтів якийсь миготливий вогник.
Нарешті Алька спитала:
— А скажи мені, любий, чи наші батьки так само добре забезпечені на випадок лиха?
— Ні.
— А яке співвідношення?
— Як один до дев’яносто шести.
— Отже, виходить, що тут нам майже в сто разів безпечніше, ніж нашим батькам?
— Так.
— Слухайте, хлопці… — раптом занепокоїлась Алька, але Робик перебив її.
— Побережи свій спокій, Алюню, і не втрачай логічного мислення, — сказав ущипливо він. — Якщо ми перебуваємо в безпеці у сто разів більшій, ніж ваші батьки, то це ще не означає, що вони в небезпеці.
Та Алька несподівано тупнула ногою:
— Перестань! І, будь ласка, поясни систему тривоги на випадок аварії космольотів. Є вона чи нема?
Робик хвилинку помовчав: може, Алька попросить пробачення. Але не дочекався й сказав:
— Нічого. Я не гніваюся.
Алька навіть оком не моргнула.
— На випадок аварії космольотів, — почав лагідним голосом Робик, — система тривоги працює так: а) штучне сонце змінює блиск і мигтить то червонуватим, то білим світлом; б) автоматична рятувальна станція летить на допомогу через дві секунди; в) сам “Розвідник” вирушає на пошуки космольота; г) викликається допомога з інших рятувальних станцій; д) всіма діями від першої секунди тривоги керує Головний Мозок “Розвідника”.
Глянувши у втуплені в нього очі, Робик засміявся:
— Чого ви так витріщились? Злякалися?
— Ти що, здурів? — крикнув Алик.
— Я не можу здуріти, — спокійно відповів Робик.
Однак Йон твердо намагався уникати будь-яких суперечок між Робиком і близнятами, що не звикли до Роботів-Опікунів.
— Робику, — втрутився він, щоб змінити тему розмови, — котра година? Чи не час пограти в теніс?
— Одиннадцята година двадцять хвилин, — відповів Робик. — Зараз принесу ракетки. Ідіть на майданчик.
Він приніс ракетки, м’ячі, тенісні костюми і автоматичного суддю. І впорався так швидко, що навіть їх випередив.
— Ти не сердишся? — спитала Алька.
— Звісно, ні, — відповів Робик. — Як будемо грати?
Вирішили, що Алька гратиме з Робиком проти Йона і свого брата. Першу подачу зробила Алька. М’яч полетів з її рук, як з пращі. Йон насилу відбив його. Робик послав м’яча над самою сіткою, проте Алик спритно, майже при самій землі відбив м’яча, і він полетів повз Робиків лікоть аж на бокову лінію.
— 0:15, — оголосив автоматичний суддя.
О дванадцятій годині сім хвилин гравці звели рахунок до 6:5. Цього разу мав подавати Алик.