Трансгалактичний розвідник
- Автор: Брошкевич Ежи
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури “Веселка”
- Переводчик: Ростислав Дуб
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Трансгалактичний розвідник». Краткое содержание книги:
Минає 862 рік Нової Космічної Ери, тобто 862 рік, відколи люди вперше ступили на поверхню Марса. За цей час вони освоїли всі планети сонячної системи — упоралися і з пустелями Марса, і з формаліновими болотами Венери, і з бурями Нептуна, і з надмірною радіацією Сатурна. Тепер людству стала тісна сонячна система, як колись стала тісна Земля. І ось екіпаж сміливців на штучній механопланеті вирушає за межі сонячної системи — в сузір’я Центавра…
Запрошуємо вас, діти, хоч заочно стати учасниками цієї подорожі — ви будете свідками багатьох цікавих і незвичайних пригод.
Тільки Робик поводився так, ніби взагалі не чув, про що вони говорять.
Дехто міг би закинути Йонові і молодим Роям, що їм усе перевернулося в голові на космічний лад.
Однак справа була не така проста. Це правда: Йонові і близнятам Роям, що проводили канікули на “Першому Розвіднику”, заздрили мільярди дітей, так само як мільярди дорослих заздрили їхнім батькам, що мали щастя бути членами екіпажу Пеера.
Це була здорова й зрозуміла заздрість Адже на “Першому Розвіднику” останнім часом робились обчислення й дослідження, які готували політ “Землі” до сузір’я Центавра. Чого ж більшого ще треба?
Про “Першого Розвідника” та роботу його екіпажу вже місяцями говорилося в університетах і на стадіонах Землі, у підземеллях Нептуна і підводних портах Венери, в пустелям Марса і кришталевих джунглях Меркурія. Про це читали лекції, показували фільми, писали цілі дослідження.
Тому зразу ж, коли стало відомо, що батьки Йона, Альки та Алика будуть членами екіпажу “Першого Розвідника”, всі троє тільки й мріяли про те, як буде гарно, коли, нарешті, вони самі висядуть на його поверхню, самі побувають на тій найдосконалішій з усіх механопланет “людського всесвіту”. Бо все те, що вони здалека бачили й чули в телещоденниках, в аматорських відеофонах, у домашніх і громадських візіотеках про життя та працю на “Першому Розвіднику”, видавалося надзвичайним, найгалактичнішим і найкосмічнішим з усього, що тільки можна було уявити.
Досить було глянути на “Першого Розвідника” ззовні — на маленьку цятку, що мінилася зеленкуватим блиском на тлі чорної глибини космосу, зовсім, зовсім самотня, щоб палко захотіти побувати на ньому.
Буде перебільшенням, коли ми скажемо, що вже тоді вся сонячна система світилась. Однак правда, що з тисяч штучних супутників і тисяч штучних сонць, з десятків тисяч станцій і космічних вузлів, із сотень колоній механопланет лилося суцільне тремтливе сяйво, ніби з якоїсь величезної комети. І аж за Нептуном світло гасло, туди вела вже тільки одна велика плутонівська траса. Нептун був останньою станцією всіх космічно-туристських подорожей, таких, як “Через вісім планет”, “Через тридцять супутників” чи, нарешті, “Від Меркурія до Нептуна”. Бо Плутон хоч був і освоєний, але непридатний до життя — на ньому було багато урану, завелика радіоактивність, надто тріщали лічильники Гейгера. Світили ще супутники Плутона, супутники супутників, їхні траси, станції. Але далі? Далі вже була тільки безмежна пустка. Світлові роки пустки, тиші й чорноти. І саме в тому безмежжі здійснював свій самотній політ перший розвідник людства, що надумало освоїти сузір’я Центавра Перший розвідник Нової Ери. Ось чому з віддалі тисяч мільЙонів кілометрів здавалося, що нема нічого кращого, ніж канікули на “Першім Розвіднику”. І це й зрозуміло.
Але, на жаль, — і це теж зрозуміло — так тільки здавалося. Коли вони прибули туди, то виявилося, що взагалі там і не так чудово, і не так галактично цікаво, як думали і уявляли собі Йон на рідному Сатурні, а близнята на рідній Землі.
З дорослими було зовсім інакше. Вони вилітали на ультрашвидких космольотах далеко за сектор Десятої Тисячі, провадили найвідповідальніші в усій сонячній системі дослідження. А наші друзі — Йон і Рої — повинні були залишатися на “Першому Розвіднику”, де їм не було аніякісінької роботи. Корабель сам робив геть усе: від астрофізико-хімічних вимірювань… до салату з цитринів. Та ще й до їхніх послуг був найчуйніший опікун, ідеал у штучній шкірі — Робик. Дітям залишилось хіба що тільки гратися, розважатись— тобто, робити те, що робили на канікули їхні однолітки сто тисяч років тому.
Якби не це, то їхні канікули були б найкращі у Всесвіті. Особливо для Йона, що походив з Сатурна і вперше в житті перебував на так гарно спроектованій механопланеті. “Перший Розвідник” і справді був найкращим витвором людських рук у цілому всесвіті.
А все ж на “Першому Розвіднику” чогось бракувало. Надто там було гарно, надто тихо, надто зручно. Звичайно, Йон і Рої могли б, як і годиться на канікулах, кожне знайти собі якусь розвагу.
Проте вони мріяли про якісь поважні обов’язки. Розваги? На “Першому Розвіднику” таке слово соромно було навіть вимовити. Принаймні на їхню думку, чи, швидше, на їхній гонор.
Лежаки й далі повільно гойдалися над квітами, маленька хмарка знову закрила сонце, на сад сипнули срібні краплі дощу.
Йон підвів голову і глянув на Альку. Щоки в неї почервоніли на сонці.
“Яка ти гарна”, — подумав хлопець. А вголос сказав:
— Ще може щось статися.