Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
З другого боку, визвольно-революційний табір цілком не ігнорує значення міжнародньої політичної коньюнктури, старається використати всі пригожі ситуації і шукає добрих союзників у своїй боротьбі. Істотна ріжниця полягає в тому, яку вагу надається внутрішнім і зовнішнім факторам у справі визволення.
Концепція власних сил, що її відстоює й здійснює ОУН у цілій своїй діяльності, вважає тільки український народ за джерело, рушія і вирішну силу в змаганні за державну незалежність України. Міжнародня ситуація, прихильність і допомога сторонніх сил — це чинники змінні, нестійкі, і вони можуть відогравати тільки допоміжну, переходову, а не вирішну ролю. Вона мусить вестися настільки незалежно від актуальної міжнародньої коньюнктури і від ставлення зовнішнього світу до неї, що ці чинники не можуть вирішувати про сам факт визвольної боротьби та про її цілі, але їх узгляднюється в стратегії і в тактичних заходах.
Надавання стороннім силам і коньюнктурі вирішного значення в справі визволення приводить до її заламання, як це найвиразніше показує наша власна історія. Така концепція сама собою гальмує розвиток і мобілізацію власних визвольницьких сил народу і притуплює дух боротьби. Зовнішні чинники кермуються своїми власними цілями й інтересами, а нашу справу, визвольні сили й боротьбу України в практичній політиці розглядають під кутом власних інтересів, як об'єкт, більш-менш придатний у здійснюванні власних плянів. Коли ж мається діло з такими чинниками, що ставляться невиразно, а то й неприхильне, до головних цілей наших визвольних змагань, мають зацікавлення тільки до самої протибольшевицької дії та хотіли б впрягти українські сили до своїх плянів, тоді орієнтування визвольної політики на них веде до катастрофи.
Для визвольних змагань мають тривкішу вартість такі взаємини і співдії з чужосторонніми силами, які засновуються на їх позитивному ставленні до головних цілей нашої боротьби, а в дійовому відношенні — на засадах взаємности і партнерства. Тому ОУН завжди протиставиться тенденціям роботи з української справи сателіта, васаля політики інших держав, чи віддавати її долю в чужі руки. Справжнє союзництво палягає на тому, що союзники взаємно визнають і шанують свої головні цілі.
Крім тривких союзів, може бути вартісним теж тимчасове обмежене партнерство для досягнення обопільне корисних часткових цілей, для обмеженої допомоги чи обміну, скільки воно не шкодить, а якоюсь мірою допомагає веденню власнопідметної політики й визвольної боротьби. Але такі взаємини треба дуже уважно втримувати в їх властивому характері, щоб вони не ставали політичним узалежненням і підлеглістю, що різко розходиться з засадами самостійницької політики. Щоб зберегти свою властиву ролю і політичну незалежність при партнерстві з чужими державами, визвольний рух мусить звертати дуже чуйну увагу на такі моменти: цілковита суверенність у визначуванні й здійснюванні головних цілей і програмових постанов руху; невтручання чужинних чинників у внутрішні справи; невміпгування в ділянки визвольної боротьби і діяльності руху, які лежать поза обсягом співдії; партнерські взаємовідносини в співпраці.
Український націоналістичний рух виставляє свої програмові цілі з повною одвертістю і ясністю в цілій своїй політичній діяльності. Це випливає з засади ставлення на власні сили української нації. Щоб утримати й скріпляти в народі дух визвольної боротьби, конче треба плекати й поширювати ідеї українського націоналізму в найчистійшій формі, не тільки в теоретично-пропаґандивній формі, але що головніше — ділом, цілим ставленням революційного змагання і самостійницької політики. Ця повна одвертість у проголошенні своїх цілей та однозвучність революційно-політичної практики з теоретичними засадами в кожній ситуації, незалежно від коньюнктури — становить характеристичну ціху революційного націона-лістичного руху.
Цієї прикмети не мають політичні напрямки опортунізму, пристосуванства й мінімалізму. Політика опортунізму, орієнтації на чужі сили та вичікування пригожих ситуацій, за інтенціями її сторонників, не означає резиґнації з визволення і самостійности, тільки перекладення вирішної ролі на чужі сили та на створювану ними коньюнктуру. В наслідок такого наставлення, головну увагу присвячується не справам власної боротьби народу, організуванню й розбудові його визвольницьких сил, тільки з'єднанню прихильности й допомоги чужих сил. Пристосування до такої чужої політики, яка йде в розріз з нашими цілями, а допомогу українським силам трактує, як засіб для використання їх — доводить до відступства від самостійницьких цілей. (Найновішим проявом такої політики, що від пристосуванства доходить до капітулянства, є співпраця з Американським Комітетом Визволення від больше-визму, який хоче з українських визвольних змагань усунути боротьбу проти московського імперіялізму).