Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Цього роду тенденції незацікавлення найважливішими проблемами життя і розвитку нації ведуть до вияловлення визвольно-революційного руху, його ідейного змісту та до його ідейної ізоляції серед власного народу і в світовому змаганні. Боротьба з большевицьким безбожництвом, з антирелігійним походом комунізму охоплює найглибші цінності українського народу й української людини і є одним з найважливіших фронтів боротьби за душу народу. Так само у світовому змаганні проти большевицько-комуністичного наступу релігійний фронт ідейно є найстійкішим, найміцнішим універсальним фронтом. Навіть ідею й сили національної самостійности вдалось большевккам подекуди — в південно-східній Азії та в Африці, запрягти до свого воза, але аналогічні намагання у стосунку до релігії досі не мають поважних вислідів. До цього універсального антибольшевицького фронту український національно-визвольний рух мусить нав'язувати й свою боротьбу, а не ізолюватися від нього через поставу невтральности.
Де, як, в чому замарковані справжні позиції українського визвольно-революційного фронту відносно релігії? Чи вони справді такі, як тут з'ясовано, а не такі, як це подає заява ЗП УГВР? На це питання найвимовнішу й найавторитетнішу відповідь дає жива боротьба цього руху, виявлена в практичному житті й змаганні постава загалу його дійових кадрів. Цілість того життя і боротьби та кожний їх вирізок ділом і жертвою документують релігійність загалу українських націоналістів-революціонерів, зберігання релігійних практик в організованому побуті українського визвольного підпілля, його активну боротьбу в захист релігії, воюючих українських християнських Церков та щирі взаємини з ними на Рідних Землях.
Якщо в. писаннях окремих публіцистів і провідних осіб визвольного руху трапляються тези іншого змісту, які молена інтерпретувати в протилежному, то їх треба відвести на рахунок відокремленої, абстрактно-теоретичної дискусії. В практичному житті й боротьбі визвольного підпілля в Україні невідомі активні намагання протиставитися загальній позитивній християнській настанові революційного руху та переставлювання його на невтралі-стичні рейки. Це й було б неможливим, бо суперечило б найглибшій істоті руху та збірним почуттям українського народу.
Баламутні з'ясування Закордонного Представництва УГВР є виявом і наслідком впертих тенденцій тієї групи, що на чолі з о. д-ром І. Гриньохом зробила цю інституцію своєю монопольною доменою й інструментом, — тенденцій зобразити і переставити позиції визвольно-революційного руху в пляні червоної «поступовости». Це настанова — «і Богові свічку й чортові огарок», або в «модернішому» оформленні «Дон Камілло-і-Пепонізм» — в гіршому, карикатурнішому виданні. Бо Дон Камілло хоч подекуди іде разом з «нешкідливими» комуністами, але завзято й успішно відстоює, проти їх намагань, справи релігії і Церкви, а наш «Дон Камілло» з ЗП УГВР ховається перед наступом воюючого марксистського безбожництва за позиції невтральности.
Ця група намагається пояснювати й виправдувати свої тенденції тезою про «враховування умов, створених в Україні довголітнього російсько-большевицькою окупацією», мовляв — то ще не знати, чого хоче більшість українського народу, зокрема молоде покоління, виховане большевиками. Такими крученими тезами прикривається «непередрішенські» тенденції в справах колгоспної системи, в справі релігії і ін. Тепер, в додаток, ідуть російсько-американські намагання пришити нам ще одне «непередрішенство» в питанні самостійности чи федерації з Росією. Усе за рахунок наслідків процесів, створених в Україні большевиками. Всі ці «непередрішенські» тенденції, ведені українськими чи чужими руками, спрямовані до одного: обсмикати українські визвольні змагання й виполоскати їх внутрішній зміст так, щоб залишився порожній протирежимний резистанс, який можна повертати на всі боки і вживати «на всяку потребу». Але всі ці тенденції даремні, однаково, чи вони походять ззовні, чи перепачковуються під фальшивими леґітимаціями. Бо український визвольно-революційний рух, його діючі кадри знають, чого вони хочуть, за що стоять.
ВЛАСНІ СИЛИ І КОНЬЮНКТУРА
Однією з основних засад українського визвольно-революційного руху є опертя визвольної боротьби на власні сили українського народу. Протиставною до концепції власних сил є орієнтація на чужі сили та на коньюнктуру, створену іншими державами. Ріжниця між цими двома політичними напрямками часто затирається в сфері теоретичних деклярацій, але дуже виразно проявляється в практиці політичної дії. Політичні чинники, що свою роботу повністю пристосовують до коньюнктури і пов'язують її з чужими силами, аж до повного узалежнення від них, часто заявляють, що вони теж спираються на власні сили народу, і уникають виразного заперечення концепції власних сил.