Перспективи Української Революції

Поперше — за їх інтенцією — вирішним критерієм правильности ідейно-політичних позицій українського визвольного руху має бути осуд з боку дотичних чужинних чинників. Це достеменно відповідає тій групі, що від початку своєї відкольницької акції змагається за те, щоб засадничі ідеологічні й програмові позиції визвольного руху наставлялись за вітром пануючих в актуальній міжнародній коньюнктурі течій. Тим часом позиції українського націоналізму походять із власного українського ґрунту, з національного єства, з умов і потреб змагання нації за незалежне життя і свобідний розвиток.

В добу ідейних і політичних крутежів, які створив воєнний і повоєнний розвиток, легкість у трактуванні ідеологічних і принципових політичних справ стала критерієм добору й виникнення нових угрупувань коньюнктуристів. Такою саме є ціха й цієї групи; орієнтуючись на вітри з чужих сторін, колишні голосні націоналісти ставали поступовими соціялістами, словесними найдемократами і ненависниками самої назви «націоналізм». Стрілка їх концепцій, дуже рухлива й чула на порухи з сторонніх маґнетних піль, тепер ніби знову пересувається в бік націоналізму, немов відхиляється від соціялістичного «поступу». Оскільки рацією політичного існування тієї групи і її претенсій на опанування визвольного руху має бути, м. ін., її ідеологічна «поступовість», то на арбітра з вирішним голосом прикликається чужий чинник, за варязькою концепцією — «ходіть і пануйте над нами», та із браку переконливих українських арґументів.

Другою головною ціллю фальсифікаторів та обманювачів Краю було — підперти авторитет ЗП УГВР і здискредитувати ЗЧ ОУН. Після цілковитої компромітації групи ЗП УГВР перед визвольно-революційним рухом і всім громадянством, залишилось одне: свідчитись довір'ям чужих чинників. Але довір'я й свідчення таких чинників, які хотіли б щось сказати в цій матерії, видно, не дало б бажаного наслідку. Тому і в тому пункті «піднесено ранґу» з широким жестом: «Повне довір'я уряду США до керівництва ЗП УГВР» — це вже є щось, з чим можна виступити, що мусить зробити відповідне враження! Підстрибнувши раз з великого розгону на такий високий стілець, автори документу за одним замахом гепнули звідти й по ЗЧ ОУН, мовляв:

«Уряд США з прикрістю осуджує теперішню політику ЗЧ ОУН та керівництво ними С. Бандерою» (до речі — в той час головою Проводу ЗЧ ОУН був хтось інший).

Нас менше цікавить питання, чи хтб кого уповноважував висловлювати «довір'я уряду США для ЗП УГВР». Це не наша справа. Але той факт, що ЗП УГВР послуговується таким чужим — та ще й фальшивим — свідченням перед Краєм — це вже справа українська. Під політичним оглядом цей документ не правдивий теж і тому, що така заява не сумісна з дотогочасним ставленням американської політики до української справи. Деклярування того роду довір'я уряду чужої держави до будь-якого чинника українського революційного руху мусіло б іти в парі з її позитивним ставленням до основної мети українського визвольного руху — до державної самостійности України. Але того немає. Американська політична акція на нашому відтинку все ще йде рейками АКВНР-АКВБ. Тому висилання до Краю такої заяви є політичним обманом. А до того, це ще й звичайне обманство — зфальшування авторства. Коли ж взяти до уваги, що згадане довір'я до ЗП походить не від уряду США, але від інших чинників, тоді політичний бік справи виходить іще понуріший.