Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Висилання до Краю осуду проти ЗЧ ОУН від імени уряду США заторкує нас безпосередньо. Якби ми не знали, що мається справу з фальшивим документом, ми були б повинні звернутись до уряду США з протестом і очікувати вияснень. Говоримо про фальшивість документу в тому сенсі, що подані в ньому заяви й становища неправдиво приписано урядові США, про що знали «автори» документу та відповідальні за його передання люди з ЗП УГВР. Але інформації від тих же людей змушують нас поставити тепер відкритий запит: чи міг би — і на якій основі — будь-який чинник від імени уряду США передавати до Проводу ОУН в Україні того роду осудження політики ЗЧ ОУН? (На цьому місці ще раз підкреслюємо, що про ці справи пишемо після того, як стало відомим, що дотичний зв'язок ЗП УГВР уже розкритий, і ці справи перестали бути таємницею).
Яку ж то політику ЗЧ ОУН осуджується в «Становищі уряду США?» Політику ставлення української справи, як цілком самостійної, протилежної до всіх російських, єдино-неділимських течій і акцій. Політика ЗЧ ОУН протиставиться всім намаганням АКВНР-АКВБ підпорядкувати українські визвольні змагання гегемонії російських імперіялістів та їхнім плянам зберегти приналежність України й інших поневолених народів до російської імперії. Наша політика дає рішучу відсіч усім того роду намаганням, як відкритим, з боку російських кіл, так само й прихованим, під патронатом американських чинників, у формі т. зв. «непередрішенств» і спільного протибольшевицького фронту. Не дивно, що ця наша політика не подобається тим американським чинникам, які хотіли б трактувати українську справу цілком інакше.
Теж можна зрозуміти їхні намагання переламати нашу лінію. Хоч ці намагання, в нашій оцінці, не тільки шкідливі для української справи, але так само й некорисні для загального протибольшевицького фронту, — але такі прояви треба брати на карб помилкових концепцій в американській політиці.
Але ніяк не можна зрозуміти й виправдати того, що в такій політичній обстановці ЗП УГВР поставило себе в ролю інструменту тих намагань і пустилось на дискредитування політики ЗЧ ОУН перед Краєм — з американського погляду. Щоб приховати перед Краєм властивий політичний сенс того осуду політики ЗЧ ОУН, в згаданому «Політичному становищі уряду США» додано речення, що «ця політика і керівництво відчужили багато позитивних елементів в еміґрації». Цей маневр є обрахований на недостатнє поінформування Проводу в Україні про ситуацію за кордоном. Але кожному, хто знає ситуацію і розвиток політичних подій на цьому відтинку, стає ясно, що авторам не йде про внутрішні українські справи. Твердження, що політика ЗЧ ОУН відчужила багато позитивних елементів на еміґрації, в протилежність до «об'єднуючої» політики ЗП УГВР — виглядає сміховинне. А таке протиставне порівняння випливає логічно з укладу цілого документу. ЗП УГВР справді повинно було стати центром об'єднання на базі позицій визвольної боротьби, але з нього зроблено малу політичну групку партійного типу та інструмент для розколювання організованого націоналістичного руху. Тож говорити про відчужування позитивних елементів політикою ЗЧ ОУН та про приєднування їх політикою ЗП УГВР у внутрішньо-українському аспекті — ніяк не поважно. Наведене речення набуває сенсу тоді, коли відчужування політикою ЗЧ ОУН віднести до властивого предмету, на який ми повище вказали — до намагань впрягти українців у проросійські АКВНР-АКВБ.
6-та точка обговорюваного документу цілком виразно вказує, що його співавторами мусіли бути люди з ЗП УГВР. При тому вони самі себе перехитрили, передаючи до Краю таку нісенітницю, мовляв, «СІЛА переконані, що теперішній Провід ЗЧ ОУН не зробив жодних серйозних і щирих заходів, щоб зреалізувати пропозиції Проводу ОУН на Українських Землях з літа 1950 року».
Ні менше, ні більше — тільки США, як держава, заанґажувалися в розслідження тієї справи, і вже літом 1951 р. дійшли до такого висновку, як вище. Американська політика мусіла б з найбільшою увагою займатись українською справою, коли б навіть таке питання, — чи Провід ЗЧ ОУН серйозно реалізує пропозиції Проводу ОУН на УЗ, — було предметом державної оцінки.