Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
ПРОТИ ФАЛЬШУВАННЯ ВИЗВОЛЬНИХ ПОЗИЦІЙ. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ І РЕЛІГІЯ
Стаття ця, звернена проти опозиції, була надрукована в тижневику «Шлях Перемоги», Мюнхен, рік 1, чч. 13, 18 і 19 за травень-липень 1954 року.
Поняття ідеологічних, програмових і політичних позицій українського націоналістичного, визвольно-революційного руху мусять бути предметом зацікавлення всіх, хто має будь-яке відношення чи заінтересування — позитивне чи неґативне — до цього руху. Не тільки його визнавці, активні учасники і прихильники, але так само вороги та чужинні сили, які мають якесь зацікавлення сучасною українською визвольною боротьбою та її силами, — повинні звертати особливу увагу на ці питання і то з двох причин. Поперше тому, що рушійною силою сучасної визвольної боротьби України є ідеї українського націоналізму, основні цілі українських самостійницьких змагань, оформленням яких займається програма руху. Подруге — ця ділянка є найголовнішим фронтом боротьби з большевизмом у всьому світі, а нашої боротьби — зокрема. Між московським большевизмом-комунізмом і українським націоналізмом іде найважливіший змаг за душу українського народу, української людини. Розвиток і вислід цього змагу великою мірою перерішує розвиток і успіх чи невдачу визвольної боротьби на інших відтинках.
Ідеологічні й програмові позиції українського націоналізму є душею, внутрішнім змістом, головною силою, а рівночасно найуспішнішою зброєю українського визвольного руху в боротьбі проти большевизму. Тому їх зберігання, плекання й поширювання— найважливіше для розвитку визвольно-націоналістичного руху. Такою самою мірою ворог веде наступ на ці позиції, як прямим поборюванням, намагаючись їх знецінювати, фальшувати, як також і методами ідеологічної диверсії. Рівнобіжне з ворожими йдуть спекулятивні намагання різних чинників, які неґативно ставляться до ідей та цілей українського націоналістичного руху, різними способами прагнучи використати його боротьбу.
Найшкідливішим для революційного руху, який своїми ідеями мобілізує народ до боротьби, є якраз притуплювання, підмінювання його ідей, створювання баламутства щодо його ідеологічних, програмових і політичних позицій. Коли це роблять вороги й політичні противники, то їх намагання завжди мають менший вплив. Але значно більше шкоди може постати, якщо таку роботу провадять такі чинники, які зараховуються до складу самого руху та мають будь-яку леґітемацію виступати від його імени.
Заява Закордонного Представництва УГВР з квітня ц. р., поміщена в його офіціозі «Сучасна Україна»,[20]є черговим виступом тієї групи, яка собі змонополізувала інституцію ЗП УГВР, в пляні викривлювання ідейно-програмових і політичних позицій визвольно-революційного руху та створювання довкола них баламутства. Це примушує нас так само прилюдно вказати на деякі засадничо невірні твердження тієї заяви, щоб їх шкідливі наслідки не падали на цілий визвольний рух.
У заяві ЗП УГВР, в одних питаннях подано неправдиві інтерпретації позицій руху, а в інших — поставлено знак рівняння між його позиціями і тенденціями групи ЗП УГВР, які цілком розходяться з лінією українського націоналістичного руху.
Згадана заява ЗП УГВР замикає свої висновки на тему ідеологічно-світоглядовкх позицій визвольно-революційного руху твердженням, що цей рух не накидає учасникам визвольної боротьби якогось філософського світогляду, але при тому не є байдужий до цього питання, а в своїй практично-політичній діяльності не є антихристиянським. Хоч кожне з цих тверджень поодиноко не є неправдивим, але коли о. д-р Іван Гриньох під іменем ЗП УГВР окреслює позиції визвольно-революційного руху в питанні його ставлення до релігії, то це є явне фальшування правди. Католицький священик з докторатом, як голова ЗП УГВР, напевно уміє розрізнити між тезою про незв'язування руху з якоюсь філософською доктриною (чи системою) і його засадничими ідеологічними позиціями у відношенні до релігії. Окреслення, що український визвольний рух не є антихристиянським у тому контексті, який має на меті позитивне ствердження, опрокидуючи різні закиди в тому напрямі, — означає повну байдужість, індиферентизм цього руху супроти християнізму. Так само можна б твердити, що він не е антимохаммеданським і т. п.
20
«Сучасна Україна», орган української визвольної думки, Мюнхен, рік вид. IV, ч. 9/86 з 9. 5. 1954 р., «Заява Закордонного Представництва Української Головної Визвольної Ради» з квітня 1954 р.