Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Ну, хай тобі щастить, мій любий! Фортуна всміхається молодим, як казав його найсвятіша величність небіжчик Карл V, великий мастак у ділах любовних і воєнних».

Закінчивши читання, писар додав:

— Ось і весь лист, а підписаний він: «Йоос Дамман, дворянин».

І народ закричав:

— Смерть душогубові! Смерть чаклунові! У вогонь спокусника! На шибеницю розбійника!

Тоді суддя промовив:

— Ану тихо, люди добрі, дайте нам спокійно й тверезо обміркувати справу цього чоловіка. — І, звернувшись до старшини, сказав: — Я хочу, щоб ви послухали й другого листа, якого знайшла Неле в зашитій кишені святкової сукні Катліни. Ось що в ньому написано:

«Чарівна відьмочко! Ось тобі рецепт зілля, що його прислала мені жінка самого Люцифера. При допомозі цього зілля ти зможеш полетіти на сонце, на місяць, на зорі, порозмовляти з духами стихій, які зносять наші молитви до Бога, літати над різними містами, селами, річками, полями й лугами. Змішай рівними дозами і звари: stramonium[220], solarium somniferum[221], блекоту, свіжий цвіт коноплі, беладонну і опій.

Якщо хочеш, то ввечері ми полетимо на шабаш духів, тільки люби мене дужче і не будь такою скнарою, як того вечора, коли ти відмовилась дати мені десять флоринів, сказавши, ніби їх у тебе нема. Я знаю, що ти ховаєш скарб, а не хочеш сказати, де він. Невже ж ти більше не любиш мене, моє серденько миле?

Твій холодний диявол Ганс».

— Смерть чаклунові! — закричав народ.

Суддя сказав:

— Треба порівняти почерки.

Порівняли, і виявилось, що обидва листи писала та сама рука.

Тоді суддя сказав до присутніх на суді дворян:

— Чи це справді стоїть перед вами Йоос Дамман, син старшини з Кейре, що коло Гента?

— Так, — гукнули вони.

— А чи знали ви, — запитав він знову, — мессіра Гільберта, сина Віллема Рейвіша, дворянина?

Один із дворяни на ім'я Ван дер Зікелен, відповів;

— Я з Гента, мій steen на площі архангела Михаїла. Я знав Віллема Рейвіша, дворянина, старшину з Кейре біля Гента Ось уже п’ятнадцять років, як у нього зник син двадцяти трьох років, картяр, гульвіса й ледащо. Але все йому прощалося через молоді літа. І з того часу він як у воду впав, ніхто його не бачив і не чув. Будь ласка, дайте я гляну на шпагу, кинджал і сумку небіжчика.

Оглянувши їх, він сказав:

— На руків’ї шпаги і кинджала я бачу три срібних риби на блакитному тлі. Це герб Рейвішів. Такий самий герб видно на золотому замочку сумки. А оцей другий, що то за кинджал?

Суддя відповів:

— Цей кинджал стримів у тілі Гільберта Рейвіша, сина Віллемового.