Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
І народ сказав:
— Ця жінка не відьма.
Кілька чоловік кинулись у воду і витягли Катліну вже непритомну і геть задубілу, наче труп. Її віднесли в таверну і поклали біля великого вогню. Неле зняла з неї мокру одіж і переодягла в сухе. Опритомнівши, Катліна тремтіла й цокотіла зубами і тільки сказала: «Гансе, дай мені шерстяну накидку».
Катліна не могла більше нагрітись і третього дня вмерла. І її поховали на цвинтарі.
А Неле, зоставшись сиротою, переїхала в Голландію, до Рози ван Аувегем.
А Тіль Клаас Уленшпігель плаває на зеландських шхунах, буєрах, корветах.
Носить вільне море відважні фліботи, і на кожному по вісім, десять, а то й двадцять чавунних гармат. І вивергають вони смерть і погибель на іспанських катів.
Став він майстерним гармашем, Тіль Уленшпігель, Клаасів син; любо глянути, як він наводить, як точно влучає, як продірявлює борти ворожих кораблів, неначе вони з масла.
На капелюсі в нього срібний півмісяць з таким написом: Liever den Turc als den Paus — Краще служити туркові, ніж папі.
Коли він збігав на корабель легко, як кіт, спритно, як білка, завжди з якоюсь пісенькою і з веселими примовками, всі матроси здивовано питали:
— Чого це ти, хлопче, такий молодий? Бо ж кажуть, що ти вже давненько народився в Дамме?
— У мене зовсім нема тіла, тільки дух, — казав він, — а моя кохана Неле схожа на мене. Дух Фландрії, любов Фландрії — ми не помремо ніколи.
— А проте кров із тебе йде, як поранять, — казали матроси.
— Це тільки так здається, — відповів Уленшпігель, — насправді ж це вино, а не кров.
— То давай ми проштрикнемо тобі живота рожном.
— Тоді доведеться мені випорожнитись, — відповів Уленшпігель.
— Ти глузуєш із нас.
— Як гукнеш, так і відгукнеться, — відповідав Уленшпігель.
На щоглах їхніх кораблів мають гаптовані корогви католицьких церков. Самі гези одягнуті в оксамит, парчу, шовки, золоті й срібні ризи, в які одягаються абати під час урочистих відправ.
На головах митри, в руках патериці, попиваючи монастирське вино, — ось як несли гези вахту на своїх кораблях.
І дивно було бачити, коли з цих багатих шат висовувалась раптом міцна натруджена рука, що звикла стискати аркебузу, алебарду чи списа, і люди з суворими обличчями, обвішані блискучими пістолями й ножами, з золотих чаш пили абатське вино, що стало тепер вином свободи.
Вони співали й гукали: «Хай живе гез!» — і літали по океану й Шельді.
Саме тоді гези, серед яких були Ламме та Уленшпігель, взяли Горкум[222]. Командував ними капітан Марін. Цей Марін працював колись на греблі простим робітником, а тепер став страшенно пихатий і чванливий. Він підписав з Гаспаром Турком, захисником Горкума, капітуляцію, на підставі якої сам Турок, ченці, громадяни і солдати, що перебували в цитаделі, мали право вільно вийти з зарядженими мушкетами, з запасною кулею і з усім, що могли нести на собі, крім церковного майна, що ставало власністю переможців.
Проте капітан Марін з наказу мессіра де Люме хоч і випустив усіх громадян і вояків, але затримав дев’ятнадцять ченців.
Тоді Уленшпігель сказав:
— Слово солдата повинно бути як золото. Чому ж він не додержав свого слова?
Один старий гез відповів йому:
— Ченці — це пекельні виплодки, проказа, від якої гине народ, ганьба для країни. Відколи сюди приїхав герцог Альба, то вони позадирали носи в Горкумі. Особливо один із них, священик Ніколя, пихатіший за павича, лютіший за тигра. Кожного разу, коли він проходив зі святими дарами, з облатками, спеченими на собачому салі, він у злісній нестямі дивився на ті будинки, звідки не виходили жінки, щоб упасти навколішки перед ним, і доносив суддям на тих, хто не вклонявся перед його ідолом з глини і позолоченої міді. А інші ченці брали з нього приклад. Ось чому на Горкум і звалилось таке велике лихо, такі жорстокі кари і спалення. Капітан Марін добре зробив, що затримав ченців, а то вони, об’єднавшись з іншими, пішли б по селах, замках, містах і містечках і стали б підбурювати проти нас і під’юджувати народ, щоб палив нещасних реформатів. Псів тримають на цепу, поки не здохнуть. На цеп ченців, на цеп bloedhond'ів, кривавих герцогських псів. У клітку, за ґрати катів! Хай живе гез!
— Воно-то так, — мовив Уленшпігель, — але принц Оранський, друг свободи, вимагав, щоб усім, хто здався, була забезпечена свобода совісті і недоторканність майна.
222
Горкум — фортеця біля гирла річок Маасу і Валя, здобута гезами влітку 1572 р.