Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
— Я бачу на ньому, — сказав дворянин, — герб Дамманів: зубчата вежа на срібному полі. І хай будуть мені свідками сам Бог і всі святителі його!
Інші дворяни підтвердили:
— Ми також свідчимо, що то герби Рейвішів і Дамманів. Хай нам поможе Бог і всі святителі його!
Тоді суддя сказав:
— На підставі свідчень, нами вислуханих, і листів, прочитаних на суді старшин, ми оголошуємо, що мессір Йоос Дамман — чаклун, убивця, спокусник жінок, крадій королівського добра і, як такий, винний в образі величності небесної і земної.
— Ви багато наговорили, панове судді, — сказав на те Йоос, — але не засудите мене, бо бракує достатніх доказів. Я не чаклун і ніколи не чаклував; біса я тільки вдавав із себе. Що ж до мого обличчя, яке світилось, то засіб, як це робити, відомий всім. А дання, яке я готував для неї, мало у своєму складі крім блекоти, рослини отруйної, тільки речовини, що викликають сон. Коли ця жінка, справжня таки відьма, його вживала, вона западала в сон, і їй верзлось, ніби вона летить на шабаш, ніби кружляє там у хороводі, обернувшись спиною до центра, поклоняється дияволу в подобі цапа, що сидить на престолі. А коли танець закінчувався, вона йшла цілувати його під хвіст, як роблять усі відьми, а потім віддавалася зі мною протиприродним пестощам, що тішили її розпусну душу. Якщо в мене були холодні руки й холодне тіло, то це ознака молодості, а не чаклунства. Любовна забава швидко нагріває. Але Катліна уперто вірила в те, що сама вигадала, і вважала мене за диявола, хоч я й був чоловік з м’яса й кісток, такий достоту, як і ви, отут присутні. Вона сама винна, що вважала мене за диявола і приймала у своє ліжко. Це ж гріх і ділом, і помислом проти Бога і Святого Духа. Отже, це вона, а не я, вчинила злочин чаклунства, вона повинна бути спалена на вогнищі як запекла і злостива відьма, що прикинулась божевільною, щоб приховати свої злочини.
Його перебила НеЛе.
— І ви слухаєте цього душогуба? — вигукнула вона. — Він, як продажна дівка з кружечком на рукаві, промишляє і торгує любов’ю. Ви чули його? Щоб урятувати себе, він хоче послати на вогнище ту, яка все йому віддала.
— Неле зла, — сказала Катліна,— не слухай її, Гансе, мій коханий.
— Ні, — промовила Неле, — ні, ти не людина, ти жорстокий, боягузливий диявол. — І, обійнявши Катліну, вона сказала: — Панове судді, не слухайте цього блідолицього злочинця. У нього тільки одне бажання — бачити, як спалять мою матір, що тільки Богу Духа винна, бо хіба ж її вина в тому, що Господь уразив її божевіллям і що вона вірить усьому, що їй увижається. Вона багато вистраждала і тілом і душею. Не засуджуйте ж її на смерть, пайове судді! Нехай вона, ні в чому не винна, доживе спокійно сумне своє життя.
А Катліна все торочила:
— Неле зла, не вір їй, Гансе, мій володарю!
У натовпі жінки плакали, а чоловіки говорили:
— Помилуйте Катліну!
Йооса Даммана взяли знову на тортури, і він признався у всьому, що накоїв, після чого суддя і старшини ухвалили такий вирок: позбавити його дворянства й спалити живцем на повільному вогні, і цю кару він відбув другого дня перед ратушею, повторюючи до останнього подиху:
— Спаліть відьму, тільки вона винна! Хай проклятий буде Бог! Мій батько вб’є всіх суддів!
А народ гомонів:
— Чи бачили ви? Ще й кляне і зневажає Бога. Хай же здиха, як пес.
Другого дня суд ухвалив вирок і щодо Катліни. Її засудили на випробування водою в Брюггському каналі. Коли вона випливе, то буде спалена, як відьма, а коли втопиться, то значить, вона християнка, і поховають її по-християнському на цвинтарі.
А ще через день Катліну, босу, одягнуту в чорну полотняну сорочку, зі свічкою в руці, урочисто повели попід деревами до каналу. Попереду, співаючи похоронних молитов, ішли настоятель Собору Богоматері, вікарії і паламар з хрестом, а позаду — судді міста Дамме, старшини, писарі, громадські стражники, профос, кат і двоє його помічників. На обох берегах каналу зібралися величезні юрби — жінки плакали, чоловіки ремствували, і всі жаліли Катліну, що йшла покірно, як невинне ягнятко, не знаючи, куди й нащо її ведуть, і лише повторювала:
— Заберіть вогонь, голова горить! Гансе, де ти?
А серед натовпу Неле кричала:
— Утопіть і мене з нею!
Але жінки не пускали її до Катліни.
З моря дув пронизливий вітер. З сірого неба падав у воду дрібний град. Коло берега стояв човен, якого і взяв кат зі своїми помічниками ім’ям його королівської величності. З їхнього наказу Катліна спустилася в човен. Кат стояв біля неї і, як тільки профос подав знак, махнувши жезлом правосуддя, кинув її у воду. Вона поборсалась трохи, намагаючись виплисти, але не змогла і з криком: «Гансе, Гансе, рятуй!» — пішла на дно.