Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Слово солдата — золото, — відповів Уленшпігель.

Другого дня прибув гонець від мессіра де Люме з наказом перевезти дев’ятнадцять полонених ченців із Горкума в Бріль, де був адмірал.

— Вони будуть повішені, — сказав капітан Марін Уленшпігелеві.

— Ні, поки я живий, — ні, — відповів той.

— Мій сину, — сказав Ламме, — хоч не кажи цього панові де Люме. Він лютий і повісить тебе разом з ними, це напевне.

— Я скажу тільки правду, — відповів Уленшпігель. — Слово солдата — золото.

— Якщо ти зможеш їх урятувати, — сказав Марін, — то веди сам барку в Бріль та візьми стерновим Рохуса і, якщо хочеш, Ламме.

— Візьму, — відповів Уленшпігель.

Барка стояла, прив’язана коло Зеленої набережної. В неї посадили дев’ятнадцять ченців. Рохус боязко взявся за стерно. Уленшпігель і Ламме, добре озброєні, сіли на носі. Голодних ченців вартували негідники-солдати, що затесалися між гезів лише задля грабунку. Уленшпігель дав ченцям їсти й пити.

— Це зрадник, — шепталися між собою солдати-негідники.

Дев’ятнадцять ченців зі смиренним виглядом сиділи посеред барки і аж тремтіли, хоч і був липень, ясно світило і пекло сонце, а з моря повівав теплий вітерець. Він надимав вітрила череватої барки, що важко врізалася в зелені хвилі.

Отець Ніколя звернувся до стернового:

— Рохусе, невже нас везуть на Поле шибениць? — Потім став клясти, повернувшись у бік Горкума: — О місто Горкум! Яке лихо жде тебе попереду! Прокляте будеш ти поміж містами, бо в тобі зросло насіння єресі! О місто Горкум! Ангел-хранитель не буде стояти на сторожі брам твоїх. Він більше не оберігатиме цнотливості жінок твоїх, не вселятиме відваги в чоловіків і не стерегтиме багатства твоїх купців! О місто Горкум! Будь ти прокляте навіки, нещасне!

— Прокляте, прокляте! — підхопив Уленшпігель. — Хіба заслуговує прокляття гребінець, що вичесав іспанські воші, чи пес, що порвав свого ланцюга, чи кінь, що скинув з себе жорстокого вершника? Сам ти будь проклятий, проповіднику безглуздий, коли тобі не подобається, що ламають палицю, хоч би й залізну, на спині тирана!

Чернець замовк, опустив очі і, здавалось, закам’янів у священному гніві.

Солдати-негідники, що затесалися між гезів заради грабунку, не відходили від ченців, які знову зголодніли.

Уленшпігель попросив для них сухарів і оселедців, але господар барки відповів:

— Кинути б їх у Маас, щоб вони нажерлися там свіжих оселедців.

Проте Уленшпігель дав їм увесь свій хліб і ковбасу, а також і все, що було в Ламме. Господар барки і солдати-негідники стали ремствувати:

— От зрадник, — говорили вони, — годує ченців, треба донести на нього.

У Дордрехті барка пристала до Bloemenkey — до Набережної квітів.

Чоловіки, жінки, хлопчаки, дівчата юрбами побігли дивитися на ченців; показуючи на них пальцями та погрожуючи кулаками, гукали:

— Погляньте на цих шахраїв, на цих святенників, що тягли людські тіла на вогнище, а душі у вогонь вічний! Подивіться на цих розжирілих тигрів, на цих череватих шакалів!