Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
Старі гези відповіли:
— Крім ченців. Так хоче адмірал, а він сам собі пан, він узяв Бріль. За ґрати ченців!
— Слово солдата — золото! Чому він його не дотримує? — стояв на своєму Уленшпігель. — З ченців у тюрмах знущаються страшенно.
— Видно, попіл не б’ється більше у твої груди, — сказали йому. — Сто тисяч родин, через королівські укази, мусили переселитись бозна-куди, на північний захід, в Англію, і понесли з собою ремесла, промисловість, багатства вашої країни. Отже, жалій тих, хто призвів нас до такої руїни! Відколи став панувати Карл П’ятий, він же і Кат Перший, і теперішній кривавий король — Кат Другий, то вже загинуло в муках сто вісімнадцять тисяч чоловік. Хто ніс похоронні факели при цих убивствах, горі, сльозах? Ченці та іспанські солдати. Невже ти не чуєш, як стогнуть душі загиблих?
— Попіл б’ється в мої груди, — відповів Уленшпігель. — Але слово солдата — золото.
— Гаразд, — сказали вони. — А хто хотів відлученням і прокляттям зробити наш народ вигнанцем з-поміж народів? Хто озброїв би проти нас, якби змога, небо і землю, Бога і диявола і все їхнє кодло святих угодників та угодниць? Хто підливав бичачої крові в причастя? Хто пускав фальшиві сльози дерев’яним статуям? Хто, як не прокляті попи і зграї ченців-ледацюг, примушував нашу країну співати De profundis[223], і то для того тільки, щоб зберегти свої багатства, свій вплив на ідолопоклонників, щоб панувати в нашій нещасній країні за допомогою нищення, вогню, крові? В клітку вовків, що нищать людей на землі, в клітку гієн! Хай живе гез!
— Слово солдата — золото, — відповів Уленшпігель.
Другого дня прибув гонець від мессіра де Люме з наказом перевезти дев’ятнадцять полонених ченців із Горкума в Бріль, де був адмірал.
— Вони будуть повішені, — сказав капітан Марін Уленшпігелеві.
— Ні, поки я живий, — ні, — відповів той.
— Мій сину, — сказав Ламме, — хоч не кажи цього панові де Люме. Він лютий і повісить тебе разом з ними, це напевне.
— Я скажу тільки правду, — відповів Уленшпігель. — Слово солдата — золото.
— Якщо ти зможеш їх урятувати, — сказав Марін, — то веди сам барку в Бріль та візьми стерновим Рохуса і, якщо хочеш, Ламме.
— Візьму, — відповів Уленшпігель.
Барка стояла, прив’язана коло Зеленої набережної. В неї посадили дев’ятнадцять ченців. Рохус боязко взявся за стерно. Уленшпігель і Ламме, добре озброєні, сіли на носі. Голодних ченців вартували негідники-солдати, що затесалися між гезів лише задля грабунку. Уленшпігель дав ченцям їсти й пити.
— Це зрадник, — шепталися між собою солдати-негідники.
Дев’ятнадцять ченців зі смиренним виглядом сиділи посеред барки і аж тремтіли, хоч і був липень, ясно світило і пекло сонце, а з моря повівав теплий вітерець. Він надимав вітрила череватої барки, що важко врізалася в зелені хвилі.
Отець Ніколя звернувся до стернового:
— Рохусе, невже нас везуть на Поле шибениць? — Потім став клясти, повернувшись у бік Горкума: — О місто Горкум! Яке лихо жде тебе попереду! Прокляте будеш ти поміж містами, бо в тобі зросло насіння єресі! О місто Горкум! Ангел-хранитель не буде стояти на сторожі брам твоїх. Він більше не оберігатиме цнотливості жінок твоїх, не вселятиме відваги в чоловіків і не стерегтиме багатства твоїх купців! О місто Горкум! Будь ти прокляте навіки, нещасне!
— Прокляте, прокляте! — підхопив Уленшпігель. — Хіба заслуговує прокляття гребінець, що вичесав іспанські воші, чи пес, що порвав свого ланцюга, чи кінь, що скинув з себе жорстокого вершника? Сам ти будь проклятий, проповіднику безглуздий, коли тобі не подобається, що ламають палицю, хоч би й залізну, на спині тирана!
Чернець замовк, опустив очі і, здавалось, закам’янів у священному гніві.
Солдати-негідники, що затесалися між гезів заради грабунку, не відходили від ченців, які знову зголодніли.
Уленшпігель попросив для них сухарів і оселедців, але господар барки відповів:
— Кинути б їх у Маас, щоб вони нажерлися там свіжих оселедців.
Проте Уленшпігель дав їм увесь свій хліб і ковбасу, а також і все, що було в Ламме. Господар барки і солдати-негідники стали ремствувати:
— От зрадник, — говорили вони, — годує ченців, треба донести на нього.
У Дордрехті барка пристала до Bloemenkey — до Набережної квітів.
Чоловіки, жінки, хлопчаки, дівчата юрбами побігли дивитися на ченців; показуючи на них пальцями та погрожуючи кулаками, гукали:
— Погляньте на цих шахраїв, на цих святенників, що тягли людські тіла на вогнище, а душі у вогонь вічний! Подивіться на цих розжирілих тигрів, на цих череватих шакалів!
223
Католицька заупокійна молитва (латин.).