Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Писарі записували всі його слова.

Тоді суддя запитав його:

— В чому ти ще признаєшся?

— Мені більш нема чого сказати, — відповів Дамман. — Ви знаєте все.

— Що ж, — мовив суддя, — коли він не хоче признатися, то сидітиме на цій лаві зв’язаний, без їжі і без сну, поки не скаже всього.

— І сидітиму, — сказав Йоос Дамман, — і буду втішатися, дивлячись, як страждатиме ота відьма. Як тобі подобається ця шлюбна постіль, голубонько?

А Катліна у відповідь простогнала:

— Холодні руки, гаряче серце, Гансе, мій коханий! Я пити хочу, голова горить!

— А ти, жінко, — звернувся до неї суддя, — не маєш чого більше сказати?

— Я чую, — відповіла вона, — колісницю смерті і стукіт сухих кісток. Ой, пити! І вона везе мене до широкої річки, повної води, свіжої, чистої води. Але вода ця — вогонь. Гансе, мій коханий, розв’яжи мотузки! Так, я в чистилищі. Я дивлюся на небо і бачу в раю господа Ісуса і святу Богородицю, таку милосердну. О Пречиста Діво Маріє, дай мені хоч краплиночку води! Кинь мені хоч один із цих чудових плодів!

— Ця жінка зовсім божевільна, — зауважив один із старшин, — її треба звільнити від тортур.

— Вона не більше божевільна, ніж я, — озвався Йоос Дамман, — це чистісінька гра і комедія. — І додав з погрозою в голосі, звертаючись до Катліни: — Хоч як прикидайся божевільною, а я побачу, як тебе палитимуть.

І, заскреготавши зубами, він засміявся зі своєї жорстокої вигадки.

— Пити хочу, — благала Катліна, — згляньтеся, пити! Гансе, коханий мій, дай пити. Яке біле твоє обличчя! Дозвольте мені підійти до нього, панове судді. — І раптом вона дико закричала: — Так, так, тепер вони запалили вогонь у моїх грудях, а дияволи прив’язали мене до цього пекельного ложа. Гансе, візьми свою шпагу і порубай їх, ти такий дужий. Води, пити, пити!

— Здохни ти, відьмо! — крикнув Йоос Дамман. — Заткніть їй чим-небудь пельку, щоб вона, мужичка ця, не сміла пащеку дерти проти мене, благородного дворянина.

На ці його слова один із старшин, ворог дворянства, відповів:

— Пане суддя, це буде проти всяких правил і звичаїв імперії — затикати рота тим, кого допитують, бо вони тут тільки для того і є, щоб казати правду і щоб ми могли судити їх на підставі їхніх спів. Це дозволено тільки в тому разі, коли обвинуваченого вже засуджено і він на ешафоті починав промовляти до натовпу, щоб викликати в народі жалість до себе і призвести до заколоту.

— Пити! — благала Катліна. — Дай мені пити, Гансе, коханий мій.

— А! Ти страждаєш, — вигукнув він, — проклята відьмище! Через тебе тільки одну я мучуся тут. Але стривай-но, в цій катівні ти не того ще зазнаєш, як припалять свічками, підвісять на дибу, заб’ють цвяхи під нігті на руках і ногах. Хай-но тебе посадять на домовину з гострим як лезо віком, тоді ти признаєшся, що зовсім не божевільна, а гидка відьма, якій наказав сам сатана коїти лихо благородним людям. Пити!