Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
— Гансе, мій милий, — говорила Катліна, — не гнівайся на свою рабиню! Я витерплю тисячі мук заради тебе, мого пана. Пожалійте його, панове судді, дайте йому повний кухоль, а мені залиште хоч краплиночку. Гансе, чи не пора кричати орланом?
Суддя знову спитав Йооса Даммана:
— За що ж ви посварилися з Гільбертом і чого ти його вбив?
— Це сталося через одну дівчину в Гейсті, яку ми обидва хотіли мати.
— Через дівчину з Гейста?! — скрикнула Катліна, з усіх сил намагаючися встати з лави. — То ти мене обманював з іншою, чортів зраднику? А чи знаєш ти, що я сиділа за греблею і чула, як ти казав, що хочеш забрати всі Клаасові гроші? То ти їх, напевне, хотів загарбати, щоб пити на них із нею та гуляти? О, горе мені! А я ж віддала б йому свою кров, якби він міг перетворити її в золото! А ти — все для іншої! О, будь ти проклятий!
Тут вона раптом заплакала, засовалась на лаві і заговорила знову:
— Ні, Гансе, скажи, що ти кохатимеш свою рабиню, і я землю гребтиму своїми руками, а добуду тобі скарб. Я знаю, де він закопаний. Я ходитиму з ліщиновим прутиком[219], який нахиляється там, де є метал. Я знайду його і принесу тобі. Поцілуй мене, коханий, і ти будеш багатий. І ми щодня будемо їсти м’ясо й пити пиво; так, так, он ті, що там сидять, п’ють також пиво, холодне пиво, пінисте. О! Панове, дайте мені хоч краплиночку, я в вогні. Гансе, я добре знаю, де росте ліщина, тільки треба дочекатися весни.
— Замовкни, відьмо, — крикнув Йоос Дамман, — я тебе зовсім не знаю! Тобі здається, що я Гільберт. Це він ходив до тебе на побачення, а ти, зла падлюко, звала його Гансом. Знай же, що мене звуть зовсім не Ганс, а Йоос. Ми були однакові на зріст, Гільберт і я. Я тебе зовсім не знаю. Це, напевно, Гільберт украв твої сімсот каролю. Пити! Мій батько заплатить вам сто флоринів за кухоль води. Я зовсім не знаю цієї жінки.
— Вельможні панове судді! — вигукнула Катліна. — Він каже, що зовсім не знає мене, але я ж його добре знаю і знаю навіть, що в нього на спині є брунатна, волохата родимка завбільшки з квасолину. Ах! Ти кохав дівку з Гейста! Хіба той, хто по-справжньому кохає, соромиться своєї милої? Гансе, хіба ж я вже зовсім споганіла?
— Красуня! — обурився він. — Пика в тебе — як у свині в дощ, а тіло — як суха ломака. Гляньте на цю паскуду, що лізе в коханки до дворянина! Пити!
— Ти зовсім не те говорив, Гансе, мій солодкий володарю, коли я була на шістнадцять років молодша, — промовила Катліна, б’ючи себе в груди й по голові. — Це вогонь, що ось тут, висушив мені лице й серце. Не докоряй мені. Пам’ятаєш, як ми з тобою їли солоне, щоб більше випити, як ти казав, а зараз сіль у нашому нутрі, а пан суддя п’є бургундське. Нам не треба вина, дайте нам води. Ось біжить струмочок у траві, чисте джерельце. Яка ж то там добра, холодна вода! Ні, вона кипить. Це пекельна вода. — Катліна заплакала і крізь плач говорила: — Я не зробила нікому зла, а всі кидають мене у вогонь. Ой, пити! Адже ж і собакам бродячим дають воду. А я ж християнка, дайте води! Я нікому не зробила зла. Пити!
Тут один старшина зауважив:
— Ця відьма виявляє божевілля, коли йдеться тільки про вогонь, що палить їй голову, як вона каже, що ж до всього іншого, то вона цілком здорова, бо хіба ж не вона допомогла нам знайти вбитого, виявивши при цьому цілком ясний розум? Коли виявиться, що на спині у Йооса Даммана є волохата родимка, то це буде достатнім доказом того, що Йоос Дамман і є той диявол, через якого Катліна збожеволіла. Кате, ану покажи нам його спину.
Кат оголив йому шию і плечі і показав усім брунатну, волохату родимку.
— Ах, яка в тебе біла шкіра! А плечі, як у дівчини. Ти гарний, Гансе, мій коханий. Пити!
Потім кат увіткнув у родимку довгу голку, але кров не виступила.
Старшини зашепотілися поміж собою:
— Це диявол! Він убив Йооса Даммана і взяв на себе його подобу, щоб певніше дурити бідних людей!
Суддя і старшини перелякалися.
— Це диявол, його тіло зачароване.
А Йоос Дамман сказав:
— Але ж ви добре знаєте, що ніякі це не чари, що на тілі бувають нарости, які можна колоти, а кров не буде йти. Якщо Гільберт і брав гроші у цієї відьми, а вона таки справжня відьма, коли сама каже, що спала з дияволом, то він брав їх з доброї волі цієї паскуди, це була йому, дворянинові, винагорода за його любов. Повії завжди так роблять. А хіба ж нема на світі і розпусних молодиків, що їм, як і повіям, жінки платять за їхню силу і красу?
219
…з ліщиновим прутиком… — за народним повір’ям, ліщиновий прутик показує скарби, заховані в землі, корисні копалини тощо.