Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Дусін просунув голову з коридору в відчинені двері. Князь кинув ціпок на підлогу й вийшов із купе. Дусін запитально подивився на княгиню. Вона відправила його, змахнувши мереживною хустинкою.
Піднялося ціпок і подалося старенькій.
— Merci. Мусите пробачити моєму чоловікові, ви знову йому брешете в живі очі, він до такого не звик.
— Ваша Високосте, можна сісти? Моя нога…
— Постоите, постоите. Не думайте, що печатка Раппацького дає вам волю для будь-якого циганства. Річ у тім, що коли доктор Нікола Тесла й наші люди шукали вас у лісі вздовж колії, прийшов сюди Павєл Владіміровіч Фоґель, бывший чиновник Третьего отдела Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, а тепер у відомстві охранки, прийшов із mademoiselle Крістіною Філіпов, і вони розповіли нам про справу Тесли й великі загрози, які на нього чигають, і як ви йому врятували життя, і що ваше також у небезпеці через тих самих змовників. Завдяки їхнім підступам, так нам сказали, ви зникли з потяга, бо вони майстерно усунули з поля зору тіло вбитого. Кх, кх. Будьте такі добрі, налийте мені з отого чайничка — merci bien.
… Тож князь узяв це близько до серця і допіру тоді перестав мені дорікати, що я наполягала на зупинці експреса. Я теж розхвилювалася й почала питати себе: чи добре я вчинила? Я вдруге вас рятую. І думаю собі: сон збувся. Я мала рацію, у вашій владі було захистити Росію, — якби ви дали померти докторові Теслі. Який у цьому ось потязі везе з нами свої гармати, споряджені на лютих, як стверджують пан Фоґель і mademoiselle Крістіна. Отож, сон правду показав, тільки що я це навпаки втямила. Ну, юначе, скажіть мені, бо я вже втомилася цією балаканиною, — я маю рацію?
Купе Блуцьких не було ширшим, ніж інші двомісні купе, княгиня сиділа на ліжку, засланому й укритому купами великих, середніх і малих подушок, обкладена обабіч м’яким й округлим дріб’язком, неначе на троні з пуху й плюшу, занурена в нього, закопана. Хотілося опинитися від неї на певній відстані, але як далеко можна втекти в отделении потяга? — Стоялося над княгинею, дивилося згори, хилилося мимоволі в горбі-уклоні, коли вона підносила маленьке зморшкувате засохле обличчя, коли вона глипала кліпаючи з-під мереживного очіпка. Усміхнута, не усміхнута, бабуся, бабушка, матір матерів.
— Ви, Ваша Високосте, хочете, щоб я вам сказав, хто мене викинув, бо шукаєте союзника проти власного чоловіка.
Вона мало не захлинулася гарячим чаем.
— Кхркк, ви далебі все робите навпаки, ніхто вас не навчив, коли брехати, а коли правду казати?
— Князь зовсім не вважає, що Імператор збожеволів, c’est invraisemblable. Князь їде домовлятися з японцями, щоб принести Імператорові мир на східному фронті й вільну руку проти лютих. А ви вирушили з ним у цю подорож, щоб перешкоджати йому в роботі, псувати переговори й за першої ж нагоди розладнати цей мир. Ви ледве ходите самотужки, проте в ім’я своєї мартинівської віри не поступитеся: доки війна з японцями, доти мир лютим.
Княгиня піднесла голову ще вище, тепер майже випрямивши спину; її уста широко відкрилися, мабуть, вона над цим не панувала, нитка слини висіла в кутку блідих губ.
— Кхр, кх, це безумство, так, так.
— Его Императорского Величества…
— Не Імператора, а ваше. Скажіть: у якому божевіллі має жити людина, щоб не тільки сподіватися від ближніх усього найгіршого, але й так відверто й без сорому їм це зло висловлювати?
— Божевіллі?! Якби ви знали про Теслу, перш ніж вирушили експедиції, який наказ ви б віддали своїм слугам? Га? Який?!
Стара грюкнула ціпком по підлозі, килим приглушив звук.
— Мовчати! — зашипіла вона. — Досить уже! De quoi parlez-vous! Стримайтеся! У вас знову увійшла гістерія! Вам це не личить!
— Личить, не личить, — сказалося їй спокійно, — я не знаю, і мені це байдуже, можете веліти своїм здорованям побити мене, якщо вас так ображає щире слово. Але чому я взагалі з вами говорю? Навіщо я сюди прийшов? З увічливости? З удячности? Кланяюся Його Високості, він, здається, по-справжньому добра людина: йому спасибі. Вам — уже нічого. Не буде жодної згоди, жодної угоди між нами, а якщо через це ви вирішите навпаки: погубити мене власним вашим словом або на поталу нічних убийц віддати — ваша воля, матінко. Крига з вами.
Вийшлося у коридор. На віддалі одного й двох купе стояли проводник, начальник потяга, старий стюард і сивобородий слуга в княжих барвах. Начальник негайно вклонився, притиснув рукою на серці пишний мундир. Скільки вони почули? Накульгуючи, пішлося за ними, до службового купе проводника. Князь із дружиною їхали в вагоні люкса номер один, одразу ж за салоном. Удаючи клопоти з коліном, зупинилося на мить, поглянулося під ноги. На хіднику залишилися темні плями крови, уже не такі виразні, проте їх годі було не зауважити. Всі вікна було відчинено, сонячне світло потрапляло всередину разом із теплим повітрям, насиченим ароматом лісу. Начальник штовхнув двері до службового купе. Зі свого купе вихилився monsieur Верус, він широко розплющив очі й підстрибнув, наче уколотий шилом у сідницю.