Крига. Частини І–ІІ

— Ви, панно, не вірите в Бога.

— Чи я щось таке сказала? Я намагаюся лише знайти кінці, тобто початок нитки вашого сорому, хто смикає за ваші гачки, дайте мені щиру відповідь, адже тут нема чого соромитися. То хто ж?

— Святе Письмо каже правду!

— Хто?

— Бог дивиться, коли ніхто не дивиться!

— Хто?

— Вони вчинили перший гріх, тільки тоді пізнали сором!

— Хто?

— І найменші діти, які невинні.

— Хто?

— Татко, — тихо сказала Крістіна й опустила погляд. — Няня. Ґувернантка.

— Дякую, — панна Єлена відняла палець від уст.

Крістіна рукавом блузки витирала сльози.

— Вам мало би бути соромно, — прошепотілося панні Муклянович.

— І що, може перед вами?

— А через кого ви нещодавно так красиво зашарілися?

— Не будьте таким самовпевненим, у кожного бувають хвилини слабкости.

— Яких потім соромляться.

Вона підвелася, нахилилась над Крістіною, відкинула їй волосся з обличчя, торкнулася долонею пухкої щічки дівчини. Панна Філіпов притулилася до Єлени. Пересталося будь-що з того всього розуміти. Єлена поцілувала Крістіну в маківку, американка тихо розсміялася. Усю ніч, коли вони чекали на повернення шукачів, — чи чекали вони разом? Про що вони говорили? Що Єлена сказала Крістіні, що Крістіна сказала Єлені? Жінки по-іншому заводять друзів, по-іншому знайомляться, плетиво постає набагато швидше, воно набагато міцніше (вони одразу ж розповідають одна одній найпотаємніші секрети, які чоловік ні братові, ні дружині не виказав би), але й водночас набагато складніше, воно ніколи не буває просто дружбою, цей клубок містить також нитки суперництва, ревнощів, жалости, м’яку вовну жорстокости, лляні узи, які в’яжуть власника із власністю. Панна Муклянович вивела американку із купе, узяла її ще за руки, щось прошепотіла їй на вухо, й кивала головою… Вони сміялися. Нічого не розумілося.

Повернувшись, Єлена притулилася до одвірка. Вона підняла голову, поглянула згори вниз: хто так дивиться? — Донька чинбаря, вихованка Бунцвая, Єлена Муклянович, істинніша, ніж Єлена Муклянович.

— Крістіна дотримає таємниці, — сказала вона. — Тепер поспіть. Три, чотири години, перш ніж начальник і князь вас допитають. Начальник муситиме підготувати детальний звіт, це виняткова ситуація, ви розумієте: ми випали з розкладу, з японського фронту й на фронт Транссибом пересуваються військові транспорти, ешелони Мєрзова, ми мусимо дочекатися наступного вільного проїзду після полудня, десь тут пролягає телеграфний кабель. Слід усталити версію, питатимуть про мотиви Зєйцовa. Поспіть, я ним займуся. Він лежить у себе п’яний, як чіп, я підкупила проводника, я знаю.

— Зєйцов нешкідливий.

— Pardon?

— Ми не Зєйцовa шукаємо.

— Він викинув вас із потяга! Так, чи ні? Він хотів вас убити!