Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Що ми скажемо князеві? Що ви йому скажете? Чому б то Зєйцов викинув вас із потяга?
— Залиште, панно, Зєйцовa в спокої. Нікого він не викинув.
— Ну, тоді хто? Таки Поченґлo? А може, турок? Той теж на вас заповзявся, є свідки. Багато цих кандидатів, якщо добре подумати, адже й капітан Прівєженський… Незабаром половина люкса хотітиме убити Бенедикта Ґерославського.
— Не Бенедикта Ґерославського. Брехню про Бенедикта Ґерославського. Якесь опудало з пророцтв святого Мартина. Угорського графа. Ворога Сибирьхожета. Сина Мороза.
— Та-а-ак. А великий гербовий перстень хто на пальці носить? Ви казали, що викинули його.
— Викинув. Він повернувся.
— Як це? Може в череві печеної риби?
Помацалося пальці.
— Де він подівся?
— Я сховала його з рештою ваших речей. Тож не бійтеся, отой револьвер також. Тітка й доктор Конєшин заопікувалися вами вночі, вони мусили вас роздягти, вбрати в піжаму…
Піднеслося повіку. Чорні післяобрази на мить відринули. Панна Єлена сиділа по-корсетному випростана в променях вранішнього сонця, метелик присів на полиці над її головою.
— Ви забрали… Там був лист…
— І коли я його прочитала, Крістіна все мені розповіла.
— Це не…
— Що він помер. І живий, — вона широко посміхнулася. — І тепер ви мене будете переконувати, що мартинівці вбивають один одного через вас без жодної причини?
— Він лише спав…
Панна Муклянович наставила носа.
Хотілося схопити її за руку, притягти, вдихнути просто у вухо правду — чорне сонце затьмарило очі, чорний колодязь виссав кров із голови. Тепло, тихо, спокій, птахи співають.
— Усе брехня.
Відчулося на чолі прохолодну руку девушки.
— Тітуня за вами догляне, я також мушу виспатися, бо виглядатиму, наче упир. Увечері влаштовують танці. Коли князь запитає, скажіть, що ми не знайомі, що зустрілися у потязі.
— Але ж…
Вона поклала руку на уста, тамуючи слова. Торкнулося кінчиком язика пучки її пальця.
Вона нахилилася над постіллю.
— Як вам не соромно, пане Ґерославський! — прошепотіла вона.
— Ніхто не дивиться, mon ange sans honte…
— Je regarde.
— Qui êtes-vous?
— Un rêve, naturellement. Nous sommes dans l’Été.
Усе брехня.
Про сибірські безумства
— Я випав.
— Випав!
— Я випав.
— Я йому випаду!.. Буде збиратися докупи звідси до Владивостока!
— А навіщо так хвилюватися, — угамовувала дружину княгиня Блуцька, — знову наживеш собі розлад шлунка, доведеться відхворіти.
Князь Блуцький-Осєй хрипів, задихався, скреготів зубами, дріботів по отделению від стіни до стіни, хитав головою й хапався то за груди, то за щелепу, бо саме вона насправді скреготала, ця металева зуботехнічна скульптура. Боялося, що при наступному вигуку старий виплюне її разом зі словами й слиною. Кинута з імпетом, вона може вибити око чи зламати ніс, а відстань була невелика, аршин, або й піваршина, коли князь наближався, нахилявся, знову вибухав гнівом, а гаспидська щелепа гуляла йому в писку ліворуч і праворуч, як на ґумових шворнях.
— Випав! П’яний був, так?
— Ні.
— Бачите? Бачите? — розпалювався князь. — Раз сказав правду!
— Звичайно, я дуже зобов’язаний Вашій Княжій Високості, що ви зупинили через мене потяг, я не знаю, як і дякувати, як вибачатися, що через мене постало усе це сум’яття і клопіт на голову Вашої Високости, якби я лиш міг якимось чином…
— Жартувати! — заревів князь. — Жартувати з мене буде! — Він хапнув ціпок своєї дружини й підніс його в недолугому замаху, проте зачепився за чудернацьку підвіску високої полиці над ліжком і заточився, мало не беркицьнувшись.
— Пане раднику! — покликала княгиня, покликала й закашлялася. — Захарію Фєофіловічу, будьте ласкаві й візьміть пана князя зі собою на свіже повітря, прогулянка буде корисною для нього перед обідом.