Крига. Частини І–ІІ

Протерлося очі; повіки знову почали хилитися додолу.

— Дусін теж?

— Що? Ні. А що таке?

— Ви знаєте, що княгиня Блуцька є придворним мартинівцем? До того ж твердолоба заморозниця. Знайома з Распутіним.

Панна притиснула пальці до скронь.

— У такому разі… це її виправдовує.

— Тобто?

— Вона мала чудову змогу. Доктор Тесла йде вночі в хащі на ваші пошуки. Й зникає безслідно, й ви безслідно зникаєте. Немає Ніколи Тесли, немає Бенедикта Ґерославського. А що вона зробила? Вона змусила князя зупинити потяг задля вашого порятунку. Її слуги, люди князя, принесли вас живим. Тож це не княгиня, а хтось інший є Фоґелевим аґентом.

— Ви припускаєте, що княгиня щось знає про доктора Теслу, про його арсенал, про контракт із царем? Я згоден, що аґент із неї нікчемний, — проте, якби вона знала… то не завагалася б. Це вона послала за мною Дусіна в Єкатеринбурзі. Й, мабуть, згодом послала його до П’єлки. — Натиснулося великим пальцем на очне яблуко, аж на зіниці спалахнули червоні сонця. — Чого власне я ні в зуб ногою не можу втямити: П’єлка — мартинівець, княгиня — мартинівка, убиті в Єкатеринбурзі — мартинівці; й ріжуть вони один одного нещадно, й кожен із них інші казочки про Батька Мороза оповідає. Навіть якщо вони не знайомі, — бо й що б княгиня могла мати спільного із Мєфодієм Карповічем П’єлкою? — усе ж вони однієї віри.

Єлена поправила ковдру, яка зсувалася на килим.

— Тут логіка вас підводить, чи не так?

— Мгм?

— Ви хочете знайти розум у релігійних війнах. А що, з християнами якось інакше? Один Бог, одне Святе Писання, один голос добра й зла, — а скільки крови вже за це пролито?

Натиснулося сильніше, сонця розгорілися до інтенсивної чорноти.

— Немає такої проблеми, стосовно якої ви б змусили мій розум капітулювати. Кожне безумство, якщо воно діється у світі, мусить діятися за правилами цього світу. Коли я погоджуся, що не маю права питати «чому?», то з таким самим успіхом можу вистрелити собі в голову.

— Vive la raison. Тоді чому ж?

Чорне сонце пульсувало в ритмі крови: затемнення, відтемнення, затемнення.

— Я розумію, чому мартинівці в Пермській губернії отримали наказ щодо мене: якийсь відданий Мартинові чиновник з Міністерства Зими дізнався, що розтальники посилають сина до Батька Мороза, поляка й бунтівника, й заморозницька фракція мартинівців мусила зреаґувати, загалом усі заморозники мусили зреаґувати. Але П’єлка? Чи був він мартинівцем-розтальником? Він прагнув мене захистити, й захищав мене. Чому? Так само княгиня, — але княгині примарилося. А П’єлці?

— Ви маєте серед мартинівців відданих шанувальників, — буркнула панна Муклянович, — ладних віддати за вас життя. Це зворушливо. Але що ми скажемо князеві?

— Це можна розписати, як на логічній таблиці, вертикально й горизонтально: мартинівці — немартинівці; заморозники — розтальники. Й усі можливі комбінації між ними. Таким чином, існують принаймні чотири різні образи Історії. Бачите це, панно? Хто яку Історію собі зичить, у яку Історію вірить, якій Історії відданий, — той таку мету для Батька Мороза та його сина визначає. Вони не можуть убити Історію, але можуть убити мене. Вони не можуть урятувати Історію, але можуть урятувати мене. — Стиснулося повіки. Голова безсило відкинулася на подушку. Провалювалося у чорний колодязь сонця. — Бачите, бачите це? Вони не можуть керувати Історією, але можуть пов’язати свою владою le Père du Gel і le Fils du Gel і завдяки їм…