Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
У повсякденному житті не мислиться подібними категоріями. Чи бодай раз зустрілося по-справжньому лиху людину? А по-справжньому добру? Проте княгиня Блуцька здавалася найближчою до отого зла, яке ми знаємо з біблійних книг, вона, а не Зєйцов, не Прівєженський, не Милий Князь і безжальні лихварі, не мартинові розбишаки, й не охранники, слухняні виконавці наказів, а ця страшна карга, схорована чýла відьма, яка харчить у хустинку, сáме вона.
Вийшлося у коридор, фламандця й слід прохолов, всталося біля вікна, вийнялося цигарку. Начальник подав вогонь. Мандрівники з купейних вагонів грали в м’яч між кедрами на узліссі тайги. З наступного за княжим купе вийшла француженка, мати акуратних діток і дружина респектабельного чоловіка, привіталося її жестом. Вона холодно поглянула й покликала сина. Все було неймовірне, казково тихе, спокійне, ясне, навіть вузький коридор вагона здавався просторішим. Транссибірський експрес, який стоїть посеред дня на забутій залізничній гілці в тайзі. Дикі птахи й справжні живі метелики сідають на холодний панцир «Чорного Соболя», цвіркотять над машиною мелодії лісу… Поступилося дорогою, хлопчик біг до матері з книжкою під пахвою. Глянулося крізь сонячний потік: «Michel Strogoff, le Courier du Tzar» Жуля Верна, другий том. Примірник виразно зачитаний, малий, певно, знайшов його в бібліотечці люкса. Струсилося попіл і покульгалося до салону.
Дивовижно, проте він був порожній, ані душі, усіх потягнуло на сонце. Книжкові полиці стояли в глибині, за більярдним столом і радіоприймачем. Пересувалося щільно перев’язаними пальцями по корінцях томів, оправлених у коричневу шкіру з відтиснутою емблемою Транссибірської залізниці. Нижче уміщено пригодницьку літературу — роман Ґолипіна «Доктор Омеґа. Фантастичні пригоди на Марсі», — а вгорі містилися значно серйозніші книжки. Гмм, географічний атлас, ні, ілюстрована історія дому Романових, ні, історії з часів сибірської золотої лихоманки, ні, степова поезія, звичайно ж, ні, путівник «Сибіром новим і старим», гмм. Сілося у кріслі з книжкою на колінах.
Як на науковий компендій, вона була занадто хаотичною за композицією і в доборі тем, перестрибувала від курйозу до курйозу: твір акурат для пересичених пасажирів люкса. Погорталося її довгенький вступ. Починається з історичної частини. Перші конкретні свідчення мандрівників Сибіром: Новгородські літописи, «De Itinere Fratrum Minorum ad Tartaros» Бенедикта Поляка, «Опис світу» Марко Поло. Розділ CCXIX «Опису» називається «Тут розповідається про Країну Пітьми». Тобто Сибір, де «завжди панує ніч, і немає там ні сонця, ні місяця, ні зірок, але незмінно пітьма, як у нас у сутінках». Місцеві народи, які не знають світу за межами пітьми, не мають пана, нікому не підлягають і живуть, як худоба. Проте вони мають «величезну кількість дуже коштовних шкур. Сусідні з ними народи, які мешкають уже при світлі, купують у них усі ті хутра». Про що йдеться в оповіді про Країну Пітьми? Венецієць зайшов так далеко на північ, що потрапив у полярну ніч? А може, він тільки чув про це плітки?
… Але в руських літописах також пишуть про «Країну Пітьми». Лаврентіївський літопис, 1096 рік: купці Новгорода переходять «Великий Камінь», мандрують до долішньої Обі. 1114: «є ще старі мужі, які ходили за Югру й за Самоядь». Новгородський літопис повторює повідомлення купців з-перед часів Івана Грозного: в Країні Пітьми живуть одноокі люди, а під землею — люди без голів, мисливці. Там полюють на мамутів. Поруч уміщено недорікувату ґравюру, що представляє поперечний переріз рівнів Усесвіту: вгорі деревця, сонечко, трохи нижче — лінія ґрунту, а під нею починаються темніші й світліші поклади підземного світу, рівнини й річки, й стежки земель, якими між корінням рослин і шарами вічної мерзлоти бігають мамути й одноногі, однорукі мисливці зі списами й луками, ганяючись одні за одними, люди — за мамутами, мамути — за людьми. Цигарка випала з-поміж пальців. Нахилилося над книжкою. Під землею, звичайно ж, не світить жодне сонце, під землею панує вічний морок.
… Мапа XVII століття Йодокуса Гондіуса, підписана: «Tartaria», показує мітичні Барґу Кампестрі, степи, які сягають полярного кола, далі річки з Апокаліпсису Ґоґ і Маґоґ, країну Унґ під владою Отця Яна й країну Мунґул, де живуть татари. Каракорум, себто столиця монгольських ханів, містилася за Полярним колом. Унизу: Катай і Великий Мур і «Ксунтьєн або Квінсай, або ж місто, котре є домівкою китайських імператорів». Фантазії неуків, — подумалося, піднімаючи з килима недопалок і кладучи його до попільнички. Фантазії про країни, яких не існує — іншими словами: Історія, написана рукою людини Літа. Те, що не існує. Те, чому годі приписати значення істини або неправди. Де той Унґ, де полярний Каракорум? Немає. Проте мапа Гондіуса не показує також Сибіру Anno Domini 1924. Де Країна Пітьми? Чи ж це речі, так само неможливі, як неможливим є суперечний правилам гри рух пішака у відтворюваній у зворотному напрямку шаховій партії? Назад, до XVII, XIII, X століть, і в часи до народження Христа, в доісторичні часи. Зважаючи на дане в безпосередньому досвіді сьогодення, яке минуле ми визнаємо хибним, яке — можливим, а яке — правдивим?