Січеславщина (квадрологія)

Човен стрибками брався впоперек могутньої ріки, підкидав ніс високо в повітря, наче от-от мав полетіти, тільки корма, обтяжена мотором, трималася за воду, не відривалась. Корма виписувала шумовинно-клекотливий слід на воді, за ним вода немов кипіла. Мотор клекотів і бахкав у дуд. кій ранковій тиші та летів дедалі швидше, дедалі швидше Пругка течія водної товщі допомагала моторові, зносила скісно вниз, ближче до Самари.

Праворуч, у легкому серпанку ранкового туманцю шумів невидний Кодадький поріг, водна паща, що до неї човнові небезпечно було й зближатись. Але ця небезпека могла б їм загрожувати в тому тільки разі, якби мотор закомизився: тоді б їм важко було опертися могутній течії, оруду. ючи самим1 веслом. Це, треба сказати, частенько траплялося з Маркеловим мотором — що він комизився. Але цим разом Маркел справно проскочив небезпеку й завів човна в спокійну, ще зовсім сонну Самару. Вибравши чисте піщане місце на березі, причалив. Його мотор чмихнув востаннє й замовк.

Трохи далі від цього місця стояли густі куделі лози, а ще далі — високий дубовий гай, оторочений понад берегом смугою очерету. У тому очереті скрипіла очеретянка, ніби щось пиляла іржавою пилкою, попискували ще якісь невідомі їм, міським людям, пташки. Попискували спросоння, обрідно. На самому березі бігали жваві довгоногі й довгодзьобі кулички, лишаючи в мокрому піску відбитки своїх лапок, схожі на асиро-вавилонський клинопис.

І незвичне почуття охопило містюків, що опинилися на „лоні природи". Вони мали себе так, як первісні люди, що жили постійно в товаристві очеретянок, куличків та інших безпосередніх пожильців „лона природи". Це почуття особливо виразне стало тоді, як вони поскьдали з себе „тягарі" цивілізації — одяг та взуття, і відчули всім тілом безпосередні приторки повітря, а підошвами ніг — м'якенького піску.