Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Просто збіг глинястою стежкою кручі, хапаючись за кущі дерези. В цьому місці, біля човнів він і мав з Мітяєвими зустрітись. Обкинув поглядом човни' шукаючи мітяєвського: вони стояли густо один побіля одного, неначе великі черевики, що їх виставив швець просушуватись. Дивиться — а Маркел уже тут. Маркел уже тут, а ні старшого Мітяєва, ні Раї немає!
Виявилось, що Маркел приїхав раніш, щоб перевірити мотор, бо він у нього частенько таки затинався.
Отже, він (Перемітько б то) перся, як дурний, щоб нахопитися на оцього чортяку! А втім, ця зустріч, либонь, обом була прикра — не тільки йому, Перемітькові, а й Маркелові. І після перших слів, що з них Перемітько довідався про пізніший приїзд Сисоя та Раї, між ними зайшла просто дурна мовчанка: той мовчить, і той не прибере, що сказати. Маркел ушнипився в свій мотор, длубався в ньому і час від часу пробував пускати. Мотор починав чмихати, а потім знову затихав, умирав. Це вкидало механіка в лють, і він тільки со-пів носом, а на гостя, здавалося, не звертав ні найменшої уваги.
Але то так, мабуть, тільки здавалось, бо його, безперечно, дратувала присутність цього гостя, взагалі, либонь, йому неприємного, а тут ще й свідка його невдалого „господарювання".
Перемітько сів у сусідній човен і став чекати. Спробував був вставити свою заввагу з приводу мотора, але Маркел не відгукнувся. Тоді йому лишилось тільки поглядати нетерпляче нагору, туди, звідки мали прийти Сисой Мітяєв та Рая.
Коли це раптом Маркел кинув свій мотор, сів на лавку в своєму човні і, н,е дивлячись співрозмовникові в вічі, сказав:
— Слухайте... є... — він не знав, як його назвати, — я вас хотів запитати...
— Будь ласка!
— Якщо- я не помиляюсь, ви важите на Райку?! -— Як то важу? Я вас, товаришу, не розумію...
— Я б не радив...
Це було щось таке несподіване, таке неуявно-нахабне, що Перемітько просто розгубився, не прибирав, як бути — чи вибухнути і розпочати з цим босилом справжню сварку, чи встати й піти собі геть... піти зовсім, порвати з усією цією, кінець-кінцем, чужою йому родиною. Хай що буде, те й буде! Можна, зрештою, змандрувати з цього міста, переїхати кудись, навіть за межі України...
І раптом уявив: величезна країна, одна шоста земного суходолу, від кордонів Польщі та Румунії й до Великого, або Тихого океану, від Північно-крижаного океану й до кордону Афганістану, Ірану й Туреччини, а він посеред величезного простору сам-один, маленька комашка... Без посвідчення з попередньої праці ніяка міліція його не пропише величезного простору сам-один, маленька комашка, цього уоже ніде... прописатися.... Та й праці без довідки з попередньої його роботи не знайде. Хіба що побився б там, де нікого нема, як Робінзон Крузо на безлюдному острові... у якійсь північній тайзі чи тундрі. Але ж і там треба щось їсти, в чомусь жити, у щось одягатись... А як, погасившись, тут залишиться, то цей ідіот може на нього виказати... Та й на Сисоя треба оглядатись: ще невідомо, яким він духом дише...
І Перемітько просто зівяв на саму цю уяву. Виходило, Маркел без видних рухів та відчутного фізичного болю так скоутив його, як ото борець, навчений усяких способів, скрутить руку партнерові — і той зразу ж присяде, піддавшись...
Отож він, замість вибухнути гнівом, тільки повторив
оту свою фразу:
- Я вас, товаришу, не розумію...
І по хвилині додав:
— Це ж така, так би мовити, делікатна справа... Я нікому не накидаюсь...
З полегкістю відвернувся від нахаби, як побачив, що з кручі спускаються Сисой і Рая. Підхопився пружним рухом, легко вистрибнув з човна й пішов. їм назустріч.
Рая була на тій кручі нижче, як Сисой, спиралась обережно білими черевичками об сипку глину, як та кізонька ратичками, балянсувала руками в повітрі, боячись братись за колючу дерезу. Немюв хотіла полетіти — не йти. В одному місці вхопилась була рукою за гілочку бузку, що сам ледве тримався оголеними корінцями в ненадійному ґрунті кручі, а потім: просто побігла вниз, сподіваючись, либонь, що той, що йшов назустріч, не дасть їй упасти. Уже, як дніпрова чайка, полетіла, з розкинутими руками-крилами.