Січеславщина (квадрологія)

Тихо. Тільки окремі моторові човни перегукувались стукотом — Маркелів найдужче, а найближчий до нього, що брався трохи вище, глухіше. Шум порога творив тільки далеке звукове тло для тих звуків, що були близько.

Веслові човни виявляли себе в присмерку тільки воїни-ками.

— Гоп-гоп! — гукнув десь потужний молодий голос, а луна вечерова перекинула десь далі теє „гоп-гоп". У когось мабуть, було сил і доброго настрою понадміру, і він ото так хотів трохи виладуватись.

Коли це враз, десь далі від наших відпочиванцїв, але на самій середині Дніпра озвалась пісня:

— Реве та стогне Дніпр широкий...

Це почав дужий самітний голос, баритон, з широким розгоном. Тому голосові хотілося, щоб Дніпро ревів та стогнав, як у романтичній уяві поета, дарма що було так тихо. А потім, слідком за тим голосом озвався цілий сніп голосів, з басовим перевеслом на них, і ті голоси хотіли викликати в уяві ще й те, як

Сердитий вітер завива. До долу верби гне високі, Горами хвилі підійма.

І цей спів полинув далеко понад широкою рікою, такий широкий, як та ріка.

Перемітькові раптом стиснулося серце в якійсь тузі. Чого він тут, серед цих чужих людей, що говорять між собою чужою мовою? Чому не з тими, що ото так співають?

Рая раптом присунулась у темряві до нього, взяла його за руку, сказала по-українському:

— Гарно співають, правда?

Чи й ця дівчина йому чужа? О, ні, вона вже йому рідна! Вона прийме його мову, мову тієї країни, в якій народилась, вона житиме його інтересами...

Пісня далі говорила про інший аксесуар романтичного краєвиду — про „блідий місяць", що „з-за хмари де-де вя-глядаві", але дійсність була інша: морок ночі дедалі дужче гуск, насувався на Дніпро і ті човни, що були на ньому. І Маркел керував своїм човном, можна сказати, наосліп, орієнтуючись на далекі вогні міста. Уже вони були недалеко від Заячого острова, рівного простору, зарослого лозами, як з Маркеловим мотором сталася чергова аварія: він гавкнув востаннє — і затявся, ніби чимсь удавився.

Усі прикро стенулись. Треба ж було отакого: Добре, хоч недалеко від Заячого, бо їх могло б знести на самий поріг.

Маркел спробував був щось там посмикати, присвічуючи кишеньковим ліхтариком, але потім ухопив весло і сяк-тяк підігнав човна до берега.

Усі повиходили з хитливого човна, придержуючись руками за прибережну лозу.

Сполохані комарі цілою хмарою загули навколо них, лзизкали в вуха, жалили руки.

Маркел ще трохи пововтузився з мотором, перехрещуючи снопиком світла темряву, але потім і він вийшов. Спосіб дальшої мандрівки був ясний усім: човна треба було тягти понад берегом на мотузі, а одно котресь із них мало сиді-піти в човні, відхиляти веслом його від берега, щоб не зачіпався за навислу над водою лозу. Цю останню ролю Маркел призначив Перемітькові, і той мовчки пішов у човен. Рая хотіла була й собі туди ж таки, але Маркел її спинив, нагримавши: було б важко тягти. Потім він прив'язав мотуза, а Перемітько знайшов помацки в темряві цесло, спустив, його понад облавком у воду — і рушили проти течії, понад берегом.