Січеславщина (квадрологія)

— А ви, бачу, молодець, — підморгнув по-приятельському Перемітькові:— уже тут.

— Інженер повинен бути точний, як годинник, — відгукнувся той, але звертаючись уже більше до Раї, ніж до її брата.

Рая знов скинула на нього закоханим поглядом; і тим більше заохотила до того, що він задумав зробити сьогодні. Приятельське ставлення до нього Сисоя теж додавало відваги. Перемога виразно схилялась на його бік. А тоді він покаже отому... ідіотові, щоб знав, як лізти не в своє діло! Бо образа, завдана йому від Маркела, не виходила з голови.

Що не робив, що не казав, а про це думав і вже кипів усередині. Це ж тільки подумати: він не радить! Хто він такий, щоб радити чи не радити, з ким він має оженитись?! Якийсь босило!

— „Але ще побачимо, на чиє вийде! — нахвалявся подумки. — Ще побачимо..."

Коли всі підійшли до Маркела, той уже запустив мотора. Мотор дрібно сік короткі, приглушені звуки і викидав їх у вузький простір, стиснутий між крутим правим берегом і високими скелями Манастирського острова. Шматки звуків билися в цій тіснині, робили дерев'яний стукіт у стишеному за ніч і ще не розбурканому денною колотнечею повітрі. Човен трусився всім тілом, але ще стояв на місці. Маркел ще стримував його, як верхівець стримує розгаряченого коня, що поривається бігти.

Рая, Сисой і Перемітько похопилися повкидати в човен принесене і повскакували самі. А як човен від цього руху

загойдався, Рая скрикнула злякано, розкинувши руки, — і вхопилась за Перемітькову руку. Не за братову, дарма що той був ближче до неї.

Маркел глянув на всіх — чи готові? — а тоді попустив повід Човен зірвався з місця, застукотів уже на повний голос аж виляски пішли, а ранкова луна передавала їх далі. Незабаром чоаен з наїіґими платачами вихопився з вузької протоки на широку гладінь Дніпрового стрижня, матірки.

Пливти мали туди, де віддалено сизіли лози при усті Самари, новз Шевську косу. Не мюжна сказати, щоб розмо-мова між ними напочатку клеїлась. Перекидались окремими фразами про те, що бачили на широкому просторі чи по дорозі взагаіл. Коли човен наблизився до Шевської коси, Перемітько сказав (щоб щось сказати!), що січеславські міщани називають її тепер неправильно „Шефською", від слова „шеф", ЩО' стало широко відоме через практику шефствіа міських установ над сільськими, відсталими. Насправді ця назва походить від українського слова „шевці", тобто „сапожнікі".

І знов несподівано — як це він завжди робив — устряв у розмову Маркел. Чмихнув зневажливо й буркнув:

— Юринда! Це хахли так пояснюють. Чого б ті „шевці" на цій піщаній косі сиділи?

Хоч який це був дурний вибрик з боку Маркела, що просто, мабуть, Шмагався всяково „компромітувати" неприємного йому Перемітька, але вш вибив його знов із рівноваги, відбив усяку охоту щось пояснювати чи й говорити взагалі. Бо, поперше, він, справді, не міг пояснити, чому шевці сиділи на цій піщаній косі. Один „Швець", як чиєсь прізвище, міг би був дати назву „Шевцева", а не „Шевська". А подруге — його пояснення було таке ж чуже й далеке для цих людей, як і ввесь його український світ, уся його свідомість. Якби було не це, а рідне йому українське товариство, то він би при цій нагоді розповів ще й про те, що не раз чув від професора Яворенка, — про „московського" професора Архангельського, як той пояснював назву Ґавиного острова (що на Дніпрі ж таки), яка походить від слова „ґава", тобто „ворона". „Це значить — казав він, — „Ґавьонний" острів, бо запорожці жили на Січі, а надвір ходили на той острів." А як він міг казати це тим, що їм слово „ґавиний" було так сам» незрозуміле, як і професорові Архангельському? Ну, та й при Раї він не міг, зрозуміла річ, аж так розпускати язика.