Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Незважаючи на брак коментарів і аналізу з боку інтелігентних читачів Гоголя, які віддавали перевагу реалістичній прозі перед епопеями, популярність «Тараса Бульби» у другій половині XIX століття була приголомшливою. Перед революцією це був найчастіше друкований із Гоголевих творів — як за кількістю видань, так і за кількістю примірників. Це свідчить про смак пересічного читача, а також про відповідність твору концепції офіційної народності, завдяки чому його публікація була частково спонсорована міністерством народної освіти[339].

Однак у плані публічної рецепції справедливо було б сказати, що Гоголь не достукався до сучасних читачів, намагаючись перетворити «Тараса Бульбу» на апофеоз російськості. Схоже, це послання залишило їх глухими. У той час, як національна проблематика аналізувалася й обговорювалась у рецепції «Мертвих душ», козацькій епопеї не вдалося пробудити подібну реакцію. Якщо «Тарас Бульба» замислювався як декларація російського патріотизму Гоголя, він виявився провальним, а Гоголя так жодного разу за це не поплескали по плечі. Як експеримент із національною прозою він продемонстрував Гоголеві, що його російська аудиторія не була налаштована прийняти російський націоналізм, який випливав із українських сюжетів. Щоб дати націоналістичний імпульс росіянам, йому годилося звернутися до російських тем, або ж ніхто цього не помітить.

Мовчазна рецепція ідеї «Тараса Бульби» про великий русский народ продемонструвала відчутний провал цієї уявної спільноти та була підхоплена російськими націоналістами у другій половині XIX століття (це збіглося з періодом найбільшої популярності твору). 1842 року російська нація потребувала уваги до себе і не була податлива до ідеї змішання з «племенами» своїх внутрішніх колоній, попри їхню належність до слов’янства та православ’я. Хоча Гоголь знайшов епігонів та продовжувачів, які проводять свій родовід від його інших творів, тем і модальностей, «Тарас Бульба» не став таким еволюційним прародителем у російській літературі. Письменники на кшталт Достоєвського могли вийти з «Шинелі» Гоголя, але ніхто не вийшов із його «Тараса Бульби». Однак цей твір виявився важливим для українських письменників, починаючи від Пантелеймона Куліша. В епілозі до свого історичного роману «Чорна рада» (1847), написаного великою мірою як відповідь на «Тараса Бульбу», Куліш стверджує, що Гоголь і його козацька епопея спонукали українців до вивчення свого минулого і прагнення до національного самопізнання. На думку Куліша, Гоголь утверджує українську національність, хоч і роблячи її сумісною з ширшим імперським контекстом і зі справою братнього російського націоналізму[340].