Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Аз ким ти обходишся по-людському, п'янюго? — сказав іЯ. — Та ти рідного батька продаси.
Це, до речі, була щира правда. Проте мені було неприємно, що я його вдарив. Знаєте, як воно буває, коли вдариш п'яного. Але брати його з собою на таке діло я не міг — навіть якби й хотів.
Він поплентав був причалом, довжелезний, як день без сніданку, а тоді зупинився й повернув назад.
— Ти не підкинеш мені кілька доларів, Гаррі?
Я дав йому п'ятірку з грошей китайця.
— Я завжди знав, що ти мені друг. А скажи все-таки, Гаррі, чому ти не хочеш узяти мене?
— Бо ти приносиш нещастя.
— Тебе просто щось укусило, — сказав він. — Ну, та гаразд, старий. Ти ще радітимеш, зустрівши мене.
Тепер, з грошима в кишені, він пішов швидше, але мені й на його швидку ходу гидко було дивитись. Він ішов так, наче всі суглоби в нього згиналися не в той бік.
Я пішов до «Перлини», зустрівся там з агентом, і він дав мені папери, а я поставив йому чарку. Потім замовив сніданок, і тут прийшов Френкі.
— Це мені дали для тебе, — сказав він і подав мені якусь трубочку, загорнуту в газету й перев'язану червоним шнурком. Я зняв газету, побачив, що то якесь фото, і розгорнув його, вирішивши, що хтось на причалі сфотографував мій човен.
Так-так. Це було зняте до пояса фото мертвого негра — горло перерізане від вуха до вуха й потім акуратно зашите, а на іру-Дях — аркушик з написом по-іспанському: «Ось що ми робимо з Іеодиаз Іа^ав».
— Хто тобі дав це? — спитав я Френкі.
Він показав на сухотного хлопця-іспанця, що перебивався в порту чим доведеться. Він стояв коло буфетної стойки.
— Поклич його.
Хлопчик підійшов. Він сказав, що два молодих сеньйори Дали це йому близько одинадцятої години. Спершу спитали, 40 він знає мене, і він сказав, що знає. Потім він віддав це
Френкі, щоб той передав мені. Вони дали йому за це долар. Вони були гарно вдягнені, сказав він.
— Політика, — сказав Френкі.
— Атож, — сказав я.
— Вони гадають, що це ти навів поліцію на тих трьох хлопців.
— Атож, — сказав я.
— Політика — погано, — сказав Френкі.— Добре, що ти їдеш.
— Вони веліли тобі щось переказати? — спитав я в хлопця-іспанця.
— Ні,— відповів він. — Тільки передати оце.
— Ну, я віддаю кінці,— сказав я Френкі.
— Політика — погано, — сказав Френкі.— Політика дуже погано.
Я згріб докупи папери, що їх залишив мені агент, розрахувався, вийшов з кафе, перетнув площу, проминув ворота й пакгауз, вийшов на причал, і аж тоді мені відлягло від серця. Ті шмаркачі таки добряче мене налякали. їм якраз вистачить розуму запідозрити мене, що то я виказав їхню трійцю. Всі вони такі самі, як Панчо. Злякавшись, вони гарячкують, а коли гарячкують, їм кортить кого-небудь убити.
Я перейшов на човен і запустив двигун, щоб розігрівся. Френкі стояв на причалі й дивився. Він усміхався своїм дивним усміхом глухої людини. Я підійшов до нього.
— Послухай, — сказав я. — Дивись, щоб і ти не встряв через це в якусь халепу.
Він не чув мене. Довелося прокричати все те знову.
— Моя політика — добра політика, — сказав Френкі й одв'я-зав кінець.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Френкі кинув мені чалку, я помахав йому рукою, провів човен між бонами й скерував його в протоку. Англійське вантажне судно виходило з порту, і я наздогнав, а тоді й випередив його. Судно везло цукор, воно низько сиділо у воді, й уся обшивка в нього була іржава. Моряк у старому блакитному светрі дивився на мене з корми, коли я пропливав мимо. Я вийшов із затоки, проминув Морро й узяв курс на Кі-Уест, просто на північ. Потім покинув штурвал, перейшов на ніс, скрутив чалку, а тоді повернувся й виправив курс, так що Гавана спершу витяглася за кормою, а потім почала зникати за горами.
Спочатку зник Морро, за ним — готель «Насьйональ», і нарешті над обрієм залишилася тільки баня Капітолію. Дув ледь відчутний бриз, і течія була куди слабкіша від тієї, на якій 'іgz востаннє рибалили. Два рибальські вітрильники поверталися до Гавани, а оскільки йшли вони із заходу, то я зрозумів, що течія слабка.
Я заглушив двигун. Навіщо марнувати пальне — нехай собі човен дрейфує. Коли стемніє, я зорієнтуюся за маяком Морро, йьякщо віднесе далеко, то за вогнями Кохімара, підійду ближче до берега й візьму курс на Бакуранао. А втім, поки стемніє, ця течія, певно, віднесе мене якраз за дванадцять миль, до самого Бакуранао, а там орієнтиром будуть вогні Баракоа.
, Отож я заглушив двигун і перейшов на ніс, щоб роздивитися довкола. Побачив я тільки два вітрильники, що заходили ЧВ порт із заходу, і за кормою — білу баню Капітолію, яка здіймалася наче просто з моря. Течія виносила із затоки жмутки водоростей, над водою ширяли птахи, але їх було небагато. Я посидів трохи на даху каюти, дивлячись на воду, але не побачив ніякої риби, крім отієї коричневої дрібноти, що жирує у водоростях. Не вір, брате, тому, хто каже, ніби між Гаваною й Кі-Уестом море — не море. Я край того моря сидів, тож знаю.