Твори в 4-х томах. Том 2

— То що сталося? Чому ти так дивишся на мене?

— Братухо, — сказав я йому, й мені справді було його жаль, — кепські твої справи.

— Про що це ти, Гаррі?

— Цього я тобі не скажу, — відповів я, — бо сам іще не все обмізкував.

Ми посиділи трохи, але розмовляти з ним мені більше не хотілося. Я зрозумів уже, що доведеться зробити, і тому мені важко було з ним розмовляти. Потім я спустився в каюту й дістав напівавтоматичний карабін і вінчестер тридцятого калібру, які завжди тримав у каюті, і, не. виймаючи з чохлів, повісив їх, щоб були напохваті, над самим штурвалом, де в нас звичайно висять спінінги. Зброю я завжди тримаю в чохлах із коротко стриженої овчини, смухом досередини, а смух ще добре просочую олією. На морі тільки так і вбережеш зброю від іржі.

Я вийняв карабін, перевірив затвор, а тоді зарядив магазин і загнав патрон у ствол. Загнав набій у патронник вінчестера й зарядив магазин. Потім дістав з-під матраца сміт-і-вессон тридцять восьмого калібру, який у мене ще з тих часів, коли я служив у поліції в Майямі, змастив його, зарядив і почепив на пояс.

— Що сталося? — спитав Едді.— Та скажеш ти, нарешті, що сталося?

— Нічого, — відповів я.

— Навіщо ж усі ці пукавки?

— Я завжди вожу їх з собою, — сказав я. — Щоб відлякувати птахів, що хапають наживку, стріляти акул і почувати себе спокійніше під час круїзів між островами.

— Але що в дідька сталося? — сказав Едді.— Скажеш ти чи ні?

— Нічого, — відповів я йому. Коли човен хитало, револьвер злегка підстрибував у мене на стегні, а я сидів, дивився на Едді й думав: не треба квапитися. Він ще буде мені потрібний.

— Ми з тобою облагодимо одну невеличку справу, — сказав я. — На Бакуранао. Я ще поясню тобі, що й до чого.

Я не хотів казати йому заздалегідь, бо знав, що він переля-. кається й запанікує, а тоді від нього користі не буде.

— Іншого такого, як я, тобі не знайти, Гаррі,— сказав він. — Ти за мною, як за кам'яною горою. А я з тобою — у вогонь і в воду.

Я дивився на нього, довготелесого, мутноокого, розхлябаного, й мовчав.

— Послухай, Гаррі, дай мені тільки раз ковтнути, га? — попросив він. — Щоб дрижаки не хапали.

Я дав йому ковтнути, а потім ми сиділи й чекали, доки стемніє. Вечір був гарний, повівав легенький приємний бриз. Коли сонце вже майже зайшло, я запустив двигун і поволі, на малих обертах, повів човен до берега.