Вибрані твори

Малий розмір нашого журналу, його специфична установка й своєрідна авдиторія не дозволяють нам повніше й глибше спинитися на дорогих постатях. Та й важко робити висновки про такі близькі події, про те, де співучасниками були ми самі. Зосібна смерть товариша Блакитного ще ятриться свіжою раною, ще так пов'язана тисячма нитями з усім тим, що ми робимо, серед чого живемо.

Є старе заялозене прислів'я: про мертвих або гарне, або нічого. Ми не любимо цього прислів'я, ми не повинні його любити. Адже ми не судимо людей, як відокремлених з оточення осіб. Ми знаходимо пояснення і гарних і лихих учинків, і справедливих і помилкових думок в цілій складній мережі обставин і умов, серед яких проходила діяльність тої особи. Те, що лихим, неправдимим здається тепер, могло бути гарним, істинним тоді, що складне, туманне, майже не розв'язне було колись — здається таке просте, ясне тепер. У світлі доби, в обставинах тогоденних треба розглядати життя кожної людини, і коли ми загадуємось питанням: що вона, тая людина, зробила для пролетаріяту, для пролетарської культури, мистецтва, літератури, — треба додавати ніби маленьке, але таке важне — в умовах свого часу.

Так підходимо й до оцінки короткорічного життя товариша Еллана-Блакитного. Знаємо його як політичного діяча-революціонера, як громадського діяча-культурника, журналіста, поета, сатирика, — в багато сухих схемок розбити може майбутній біограф кипуче життя небіжчика.

Але яку з цих бухгалтерських ділянок зокрема ми не візьмемо — завжди лишимося з певною часткою незадоволення, з почуттям якоїсь незакінчености, недороблености. Багато розпочато — та не до краю...

Як політичний діяч, тов. Блакитний, беручи спочатку активну участь у самому центрі політичного руху, далі трохи одсувається, відходить, стає на інші ролі, іншого масштабу й значіння.

Як громадський діяч-культурник, тов. Блакитний зосібна визначився організацією спілки «Гарт», що мала об'єднати мистців різної мистецької зброї, — але не довершив своєї справи, не встиг закріпити її — і «Гарт» ще за життя В. Блакитного догорів разом із ним.

Як журналіст, почавши з палких статтів-закликів, зі статтів, сповнених нових проблем і проектів, що будили думку й спонукали до активної праці трудящих, далі переходить до звичайних інформаційних переказів, тлумачінь і лише зрідка спалахує ранішнім огнем.

Як поет — блиснувши «ударами молота і серця» — майже не додав нічого цінного, рівного первотворам своїм, до цієї скупої спадщини.

Прозові спроби тов. Блакитного так і лишилися спробами. Недуга не дала йому змоги їх розвинути. Знаємо тільки, що прикутий до ліжка, напівпаралізований тов. Блакитний усе намагався створити щось із художньої прози, але... але пам'ять уже не служила йому, і ці писання лишилися пам'ятником жорстокої боротьби з самим собою.

Як сатирик, т. Блакитний — Валер Проноза, створив мало достойного довгорічної згадки, і товариші частенько говорили йому, що він силує себе, витрачаючи сили на непритаманну йому фейлетонну працю. (Я особисто з цією порадою не зовсім згодний).