Вибрані твори
- Автор: Пилипенко Сергей Владимирович
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-8499-67-8
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Вибрані твори». Краткое содержание книги:
Цієї думки я держався, держуся і держатимуся. І ця думка про поширення нашого розуміння літератури взагалі і літератури художньої зокрема називається шановними академіками ліквідаторством.
Тов. Яловий так про це пише в згаданій вище статті (підкреслення М. Ялового):
Все це поширення літератури «в пролетарському розумінні» є не що інше, як тільки звуження, зниження і приниження пролетарської літератури перед буржуазною; все це є примітивізм і упрощенство; все це є безсоромна вульгаризація наших завдань в справі втягнення в культурне (і в літературно-мистецьке зокрема) будівництво широких робітничо-селянських мас; все це є об'єктивно здачею позицій в галузі літератури попутницько-непманівській породі і фактично концепцією ліквідаторства пролетарської літератури.
Сказано сильно. Настрашитися є чого. Справді виникає питання про ідеологію, тільки без лапок, що їх так чомусь полюбляє наш опонент. Очевидно, що свиней, котрі підривають молодий дуб пролетарської літератури, треба гнати від неї, якнайшвидче і якнайдужче. Очевидно, що перед широким читачем треба викривати ворон, що чіпляють до себе марксистського хвоста і можуть паморочити голови несвідущим. Очевидно, що треба шукати соціяльних коріннів цієї викривленої ідеології десь серед куркульні, серед кіл буржуазного суспільства і показувати всю антипролетарськість, антикомуністичність цих невірних поглядів на пролетарське мистецтво.
Тому цілком слушно перед наведеною погромною тирадою тов. М. Яловий патетично викликає:
Але ж який «бог глузду» зможе дозволити нам зачисляти як пилипенківських школярів, так і наші тепер стінгазети з робсількорами до літератури? Та, очевидно, тільки той, що в нього глузд давно з'їхав набакир.
Риюся по своїй органічній звичці під пролетарським літературним дубом (зі словом «дуб» багато можна було стилістичних прийомів ужити, але полишаю ці вправи для ваплітянських аматорів образотворчого мистецтва) — і відшукую того — «бога глузду».
Находжу резолюцію ЦК РКП(б) про політику партії в галузі художньої літератури («Правда», 1 липня 25 року, український текст — «Нова Книга»[451], № 7-8 — 25 р.).
Читаю пункт 2:
Частину масового культурного руху становить розвиток нової літератури — пролетарської та селянської насамперед, починаючи від її зародкових, але разом з цим надзвичайно широких своїм обсягом форм (робкори, сількори, стінгазети тощо), і кінчаючи ідеологічно-усвідомленою літературно-художньою продукцією.
І бере мене нестерпучий жах: невже і в нейтрального органу моєї партії щось набакир пішло, коли продукцію робсількорів він у нову літературу заводить? Невже всі ми, комуністи, отак поширюючи поняття літератури, дійсно підриваємо того пролетарського дуба? Куркулізуємо літературу, вульгаризуємо її, запроваджуємо проституцію, халтуру...
Ні, думаю собі, як би там не лаяв мене президент вільної Академії з усіма своїми академічатами — все ж таки по жолуді ходитиму в іншому стаді, саме в тому, що цю резолюцію підтримує.
А ваплітянам скажу так: покиньте ви, любі друзі, надавати моїй скромній особі такої великої ваги — головного ліквідатора пролетлітератури. Ні мої особисті, ні чиї-будь іще погляди аж ніяк не можуть пошкодити вам творити пролетарські змістом і формою твори і будувати нове мистецтво. Чи буде «Плуг» організацією літературно-громадською, чи будуватиметься за типом ВАПЛІТЕ, одбираючи лише високо кваліфікованих майстрів у замкнуту цехову організацію, чи зрештою послухатися вас і зовсім заборонити окрему спілку, а натомісць організувати гуртки культурної самоосвіти, — від того якість вашої творчости не постраждає і дуб пролетарської літератури не завалиться. Ніхто вас, ваплітян, не силує займатися культурництвом, коли ви самі цього не хочете. Нащо ж ви цькуєте тих, хто добровільно бере на себе цей обов'язок і не боїться зашкодити цим своїй мистецькій кваліфікації, витрачаючи дорогий творчий час на громадську роботу і марудну працю з «графоманами», у категорію яких ви, на жаль, залічуєте часто в полемічному запалі просто малокваліфікованих початкуючих авторів. Нащо ви, вже раз биті постановою вищого органу партії, намагаєтеся знову у своєму «зошиті»[452] товкмачити те, що вже раз засуджене, а потім у цій же статті тов. М. Ялового з невинним видом пишете:
451
«Нова Книга» — критико-бібліографічний місячник, виходив у Харкові 1924-1925 рр. за редакцією С. Пилипенка й Г. Коцюби.
452
У своєму «зошиті» — йдеться про видання «Вапліте: Зошит перший», що вийшло в Харкові 1926 р.