Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Виганяючи психологію з тексту, її роблять наскрізною темою химерного дискурсу, адже про неї зневажливо говорить нова влада. Один із найцікавіших тогочасних романів «Чорний ангел» (1929) О. Слісаренка в дусі химерного блазнювання символізує світоглядну плутанину як дух часу, а химерна детективна інтрига, авантюра, любовна колізія поєднуються з психотичною містифікацією, що втілює дивні бажання божевільних українців. Тут фігурує типовий для цієї літератури герой — наївний український романтик-ідеаліст, який мріє змінити людство на основі химерних психологічних трансформацій. Образи українських мрійників-ідеалістів складають враження трагічних велетнів, які, прозріваючи, почувають себе дітьми «могутнього, але сліпого Велетня», тобто сліпого народу, що не знає власної свідомості. Очевидно, національний суб’єкт почував себе заплутаною і водночас зрячою особистістю, якій «дано очі бачити» «за всі тисячі незрячих очей», «слухати за всіх глухих», «шукати шлях до світла сліпому Велетню, що, знесилений скотинячою працею, отупілий і байдужий, забув про сонце»[941]. Зловісно-містичні пейзажі роману нагадують про силу і тьму неусвідомленого. Однак авантюрно-пригодницький динамізм тексту опустошує серйозну психологічну проблематику, замість неї з’являється розуміння життя як величезної театральної сцени, де люди, заплутавшись, не знають, яку їм грати роль. Відчутно, що письменник почуває себе в цій ситуації суфлером («Бідні актори, вони не знають гаразд своїх ролей, вони не знають, як закінчити драму чи комедію свого життя і йдуть до мене як до суфлера»[942]). Але український письменник виявляється поганим суфлером, оскільки у його свідомості страхітлива світоглядна плутатина, обумовлена втратою національної традиції, власного коду. Адже блазень — це той, хто не має власного світогляду, тому погоджується на карамазовщину, що химерно обігрує більшовизм з християнством. Ця ідеологічна плутанина позначається на химерній образності роману. Маскування — один з наскрізних його мотивів: можна грати яку завгодно роль, можна серйозно зіграти у самогубство, як один із героїв — Том Карлюга, можна скинути маску і стати людиною, шукаючи істину, однак явним є відчуття світоглядної порожнечі, коли суб’єкт не знає, куди йти, а тому йде у нікуди, як писав М. Хвильовий. Чи письменник прийняв роль божевільного, чи він дійсно божеволіє, одержимо приймаючи комуну як ідеал для національного життя і тавруючи національно-державницьку ідею як ідею бандитів, — у цій неоднозначності вся характерна амбівалентність блазнюючого письма, невипадково подібні тексти заплутували більшовицьку владу, тому в наступному десятилітті були нею зліквідовані разом з їх творцями. Схоже, що письменник-блазень прагнув прислужитися новій владі, і виявити водночас свою незгоду з нею. Але в імперській кризі психологічно небезпечно одночасно бажати і не бажати власної держави.