Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Якщо вивчення голоду допомагає пояснити сучасний стан речей в Україні, воно також проливає світло на ті погляди в сучасній Росії, багато з яких закорінені в минулому. Ще від часів революції більшовики знали, що вони є меншістю в Україні. Щоб підкорити більшість, вони застосовували не тільки надзвичайне насильство, а й недоброчесні та підступні форми пропаганди. Голодомору передувало десятиліття того, що ми тепер називаємо «мовою ворожнечі», тобто мовою, за допомогою якої одних людей маркували як «відданих» радянських громадян, а інших — як «ворогів», «куркулів» — тобто привілейований у минулому клас, який доведеться знищити заради народної революції. Ця ідеологічна мова виправдовувала поведінку чоловіків і жінок, які допомогли організовувати голод на місцях, конфісковувати їжу в родин, які потерпали від голоду, міліціонерів, які заарештовували й вбивали своїх співгромадян. У таких діях вони знаходили моральне та ідеологічне виправдання. Дуже мало з тих, хто організовував голод, вважали себе винними: навпаки, вони були переконані, що селяни, котрі помирали, це — вороги народу, небезпечні злочинці, яких необхідно позбутися заради прогресу.

Через вісімдесят років російська ФСБ, інституційна наступниця КДБ (який в свою чергу був наступником ОГПУ), продовжує демонізувати своїх противників за допомогою пропаганди та дезінформації. Змістове наповнення та форма мови ворожнечі щодо України змінилися, але наміри тих, хто її застосовує — ні. Як і в минулому, Кремль використовує цю мову, щоб налаштувати людей один проти одного, щоб поділити членів суспільства на громадян першого та другого ґатунку, щоб роз’єднати народ і відвернути увагу від нагальних питань. У 1932–1933 роках радянські ЗМІ описували співробітників ОГПУ які працювали з місцевими активістами, як «відданих більшовиків», борців з «петлюрівцями», «куркулями», «зрадниками» та «контрреволюціонерами». У 2014 році російські державні ЗМІ зображали російський спецназ, який здійснив вторгнення до Криму та Східної України, як «патріотів-ополченців», котрі ведуть боротьбу з «фашистами» та «нацистами» з Києва. Надзвичайно потужна дезінформація містить вигадки на кшталт історії про розп’ятого хлопчика, з фальшивими світлинами, проте її транслюють російські державні ЗМІ по всьому світу. Дух цієї дезінформаційної кампанії, хоча й набагато винахідливіший порівняно з тим, що міг придумати Сталін в епоху, коли ще не існувало електронних ЗМІ, у своїй сутності однаковий.