Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Аргумент Кондрашина певною мірою слушний, оскільки Ющенко був одним із багатьох провідних громадських діячів, які дозволяли собі посилатися на завищені цифри жертв Голодомору. Незважаючи на те, що українські науковці (за деякими винятками) дійшли згоди щодо цифри близько 4-х мільйонів загиблих, можна і досі почути навіть і про 10 мільйонів смертей.[1290] Кондрашин також мав рацію, зауваживши, що Пензенська область, як і Україна, була регіоном, відомим під час Громадянської війни потужним селянським повстанням (яке так розлютило Леніна в 1918 році), тому стала особливою мішенню для радянської держави.[1291]
Отже, «особливий» голод у Пензі заслуговує на докладніше дослідження. Не менш важливим є й більш глибоке вивчення голоду в Казахстані, де надзвичайно високий рівень смертності вказує на щось набагато більше, ніж звичайну недбалість керівництва. Однак це не повинно заперечувати необхідності визнання особливих обставин голоду в Україні. Як продемонструвала ця книга, історичні докази включають накази, спрямовані винятково на Україну, зокрема закриття українського кордону, занесення на «чорні дошки» та беззастережне пов’язування провалу хлібозаготівлі з українізацією. Демографічні дані також засвідчують, що в ті роки в Україні померло більше людей, ніж в будь-якій іншій частині Радянського Союзу.
Під час публічних дебатів з українським істориком Станіславом Кульчицьким сам Кондрашин написав, що Сталін розглядав продовольчу кризу 1932 року як «нагоду для розправи»:
голод 1932–1933 років та загальна криза економіки України дали привід сталінському режимові вжити превентивних заходів проти українського національного руху, а також, у перспективі, проти його можливої соціальної бази (інтелігенції, частини держапарату, селян).[1292]
Приблизно такими є й аргументи більшості українських істориків, і цієї праці зокрема. Відтак різниця між «російськими» та «українськими» науковими тлумаченнями голоду не така вже й велика, як це іноді подають.
А втім, політизація дебатів про голод спричинила відмінність у його розумінні між українським та російським суспільствами як у російсько-українському контексті, так і в самій Україні. Ющенко часто говорив про голод і обережно ставився до вшанування пам’яті жертв. Його опонент і наступник, «проросійський» Президент Віктор Янукович, якого було обрано за відкритої російської фінансової та політичної підтримки, різко змінив цю політику. Янукович видалив посилання про Голодомор з веб-сайту Президента, замінив директора Українського інституту національної пам’яті на комуніста-історика й припинив пов’язувати термін «геноцид» з описом голоду.
Янукович продовжував говорити про голод, але як про «трагедію», і навіть «Армагеддон», хоча часто вживав слово «Голодомор», яке вказує на штучну природу голоду. Він також проводив щорічні церемонії вшанування пам’яті жертв, не заважав роботі в архівах і не переслідував дослідників (як це приблизно в той же час робив Президент Володимир Путін в Росії), хоча багато хто в Україні побоювався, що Янукович так вчинить.[1293] А проте, зміна Президентом самої тональності й акцентів розлютила його політичних опонентів. Зокрема, відмову від вживання слова «геноцид» громадськість сприйняла як потурання вимогам Росії. Показово, що Президент Медведєв відвідав Меморіал Голодомору в Києві лише в 2010 році за часів президентства Януковича. Можливо, він представив це як жест «винагороди» за зміну тональності українського Президента. Одна група громадян навіть намагалася притягнути Януковича до суду за «заперечення геноциду».[1294] Його катастрофічне президентство стало наслідком усієї попередньої політики, включно з недооцінкою і применшенням Голодомору. Він систематично дестабілізував роботу українських політичних інституцій і займався корупцією в неймовірних масштабах. Янукович утік з країни після того, як підконтрольна йому міліція розстріляла понад сто мітингувальників на Майдані в лютому 2014 року.
1290
Воловина та ін., “Регіональні відмінності втрат від голоду 1932–1934 в Україні”, 175–202.
1291
Повстання селян у Пензі в 1918 році настільки розлютило Леніна, що він закликав до його “безжального придушення” і відправив сумнозвісну телеграму, в якій вимагав:
“Повішати (і переконайтеся, що процес повішання буде добре видно всім людям) не менш як 100 відомих поміщиків, багатих людей та кровопивць.
Опублікувати їхні імена.
Забрати все їхнє зерно... ”
цит. Robert W. Service, Lenin: A Biography (London: Papermac, 2001), 365.
1292
В. В. Кондрашин, С. В. Кульчицький, “О самом главном: профессор Станислав Кульчицкий и его российский коллега Виктор Кондрашин: чем был Голодомор 1932–1933 годов?”, День (Київ, 3 червня 2008).
1293
Alexander J. Motyl, “Yanukovych and Stalin’s Genocide”, Ukraine’s Orange Blues in World Affairs Journal Online (29 November 2012).
1294
“Ukrainian Sues Yanukovych over Famine Statement”, Radio Free Europe Radio Liberty, дата звернення 2017.