Твори в 4-х томах. Том 2

— Такі китайці не вміють писати. Вміють писати китайці багаті. А такі нічого не їдять. Тільки рис. Тут сто тисяч китайців. І всього три китайські жінки.

— Чому?

— Уряд не впускає.

— Оце-то так, — сказав я.

— Ти з ним підзаробиш?

— Можливо.

— Добрий заробіток, — сказав Френкі.— Кращий, ніж політика. Багато грошей. Дуже добрий заробіток.

— Випий пива, — сказав я йому.

— Ти більше не сумуєш?

— Та ти що, — сказав я. — Дуже добрий заробіток. Красненько дякую.

— От і гаразд, — сказав Френкі й поплескав мене по спині.— Френкі дуже задоволений. Якщо ти задоволений. З китайцями — добрий заробіток, га?

— Чудовий.

— Френкі задоволений, — сказав він. Ще мить, і він заплакав би на радощах, що все так добре владналося, і я поплескав його по спині. А нехай йому, тому Френкі.

Вранці я перш за все впіймав агента й попросив його оформити дозвіл. Він зажадав список команди, і я сказав йому, що команди немає.

— Ви повертаєтесь самотужки, капітане?

— Еге ж.

— А що з вашим помічником?

— Він пиячить.

— Самому йти небезпечно.

— Пусте, всього дев'яносто миль, — сказав я. — Гадаєте, з п'яницею плисти безпечніше?

Я перегнав човен на другий бік порту, до заправного пункту «Стандард-ойл», і наповнив обидва баки. В них уміщується близько двохсот галонів. Мені страх як не хотілося набирати стільки бензину по двадцять вісім центів за галон, але я не знав, де опинюся завтра.

Відколи я познайомився з китайцем і взяв у нього гроші, вся ця справа не давала мені спокою. Вночі я майже не спав. А коли повернувся до причалу Сан-Франціско, мене вже чекав Едді.

— Привіт, Гаррі! — гукнув він мені й помахав рукою.

Я кинув йому з корми кінець, він закріпив його, а тоді перейшов на човен; сам худющий, очі зовсім каламутні, і п'яніший, ніж будь-коли. Я не озвався до нього й словом.

— Як тобі цей гад, цей Джонсон, Гаррі? Узяв і вшився! Ні, ти чув коли таке?

— Забирайся звідси, — сказав я йому. — Мені на тебе дивитися гидко.

— Братухо, та й мені ж болить, як і тобі!

— Геть з човна! — сказав я йому.

Та він спокійнісінько сів на кормовий стілець і випростав ноги.

— Я чув, ми сьогодні відчалюємо, — сказав він. — Рішення правильне: тут нам справді більше нема чого робити.

— Ти не відчалюєш.

— Та що з тобою, Гаррі? Тобі ж нема сенсу сваритися зі мною.

— Нема? Ану, геть з човна!

— Ти тільки не гарячкуй.

Я ляснув його по обличчю, він підвівся і виліз назад на причал.

— Бувши тобою, я б такого нізащо не зробив, Гаррі,— сказав він.

— Хай би тільки спробував, — сказав я йому. — Я тебе з собою не беру. І край.

— Гаразд, але навіщо ж бити?

— Щоб швидше дійшло.

— Що ж я, по-твоєму, маю тепер робити? Конати тут з голоду?

— Отак уже й конати, — сказав я. — Наймися на рейсовий пароплав. Відробиш на проїзд.

— Не по-людському ти зі мною обходишся, — сказав він.