Твори в 4-х томах. Том 2

— Ні.

— Чудово, — сказав містер Сінг. — Скількох моїх нещасних співвітчизників ви могли б узяти на борт?

— Цебто перевезти?

— Так.

— Далеко?

— День дороги.

— Не знаю, — сказав я. — Душ дванадцять, якщо без багажу.

— Вони не матимуть багажу.

— Пункт призначення?

— На ваш розсуд, — сказав містер Сінг.

— А все-таки, де їх треба висадити?

— Ви берете їх на борт з тим, щоб перевезти на Тортугас, де вони пересядуть на шхуну.

— Слухайте, — сказав я, — на Тортугас, на Логгерхед-Кі, є маяк і патрульна радіостанція.

— Правильно, — сказав містер Сінг. — І везти їх туди було б вкрай нерозважливо.

— Отже?..

— Я сказав: ви берете їх з тим, щоб перевезти туди. Так з ними домовлено.

— Так, — сказав я.

— А висадите ви їх там, де вам буде найзручніше.

— Але шхуна прийде по них на Тортугас?

— Та що ви, справді,— сказав містер Сінг. — Звичайно, ні.

— Скільки ви даєте з носа?

— П'ятдесят доларів, — сказав містер Сінг.

— Не піде.

— А сімдесят п'ять?

— Скільки вам припадає з носа?

— О, не будемо про це. Розумієте, продаж квитків — лише одна з численних функцій, чи, сказати б, ролей, які я виконую в даній справі. Цим вони не обмежуються.

— А я, по-вашому, маю робити все за так, га? — сказав я.

— Я вас чудово розумію, — сказав містер Сінг. — А якщо я запропоную по сто доларів?

— Слухайте, — сказав я, — а ви знаєте, скільки років мені дадуть, якщо впіймають?

— Десять, — сказав містер Сінг. — Щонайменше десять. Але навіщо думати про ув'язнення, капітане? Весь ваш ризик зводиться до одного — посадки пасажирів. Решта залежить від вашої обачності.

— А якщо вони повернуться?

— Все буде дуже просто. Я їм скажу, що ви мене ошукали. Поверну їм частину коштів, а тоді відправлю їх знову. Ясна річ, вони розуміють, що ця подорож пов'язана з труднощами.

— Ну, а зі мною як?

— Гадаю, мені доведеться заявити в консульство.

— Ясно.

— Тисяча двісті доларів, капітане, в наш час на дорозі не валяються.

— Коли я одержу гроші?

— Двісті — як дасте згоду, а тисячу — при посадці.

— А як я візьму ці дві сотні й утечу?

— Я, звісно, нічого не вдію, — всміхнувся він. — Але я знаю, що ви на таке не здатні, капітане.

— Ці дві сотні у вас при собі?

— Так.

— Покладіть їх під тарілку.

Він поклав.

— Гаразд, — сказав я. — Вранці я оформлю дозвіл і, як звечоріє, вийду з порту. А де ж ми проведемо посадку?

— Може, на Бакуранао? Як ви гадаєте?

— Згода. У вас усе готово?

— Готово.

— А тепер щодо самої посадки, — сказав я. — Ви засвічуєте на самому мисі два ліхтарі, один над другим. Тоді я йду до берега. Ви підпливаєте до мене в човні й посадка провадиться з борту на борт. Ви прибуваєте особисто й привозите гроші. Я не візьму жодного пасажира, поки не одержу грошей.

— Ні,— сказав він. — Половину перед посадкою, другу половину після.