У задзеркаллі 1910—1930-их років

У книзі своїх спогадів «Розповіді про неспокій немає кінця» Ю. Смолич значив: «Про загибель Свідзінського тоді ж, у перші місяці війни, в лиху годину окупації України, українські націоналісти, що заповзялися вислужуватися перед гітлерівцями й під їхньою зверхністю заливали брудом і наклепами усе радянське, пустили дурну, провокативну поголоску, ніби Свідзінського, мовляв, „спалили більшовики“. Немов був він заарештований, замкнений з іншими репресованими в якійсь клуні, чи що, і клуню цю підпалено. Брехня пішла від самого початку: Свідзінський заарештований не був».

Слід визнати, що брехня, справді, пішла від самого початку, але від самого Ю. Смолича, який, не змигнувши оком, брехав у своїх спогадах ще й про таке: «Ми запропонували евакуаційні талони й Володимиру Юхимовичу. Але Володимир Юхимович талони прийняти відмовився, пославшись на сімейні обставини; дружина лежала тяжко хвора, нетранспортабельна, і він залишити її не міг. Тож просив відкласти евакуацію, аж коли дружині полегшає, сподіваючись, що місто взагалі не доведеться віддавати ворогові». Насправді ж дружина Свідзінського, як знати, померла ще в 1933-му році, і Смолич, будучи головою місцевого письменницького осередку, не міг цього не знати.

Також, видавши свої спогади в 1972-му році, не міг Смолич не знати й про реабілітацію В. Свідзінського «за відсутністю складу злочину» в 1964-му році. Отож брехав він і про те, що поет заарештований не був. Адже в тексті реабілітаційної справи чітко зазначено: «Свідзінський Володимир Єфимович, 1885 р. н., уродженець с. Маяново, Вінницької области, українець, письменник, БУВ ЗААРЕШТОВАНИЙ 27.09.1941 р. ЗА ЗВИНУВАЧЕННЯМ В АНТИРАДЯНСЬКІЙ АҐІТАЦІЇ» (виокремлення моє. — І. Б.-Т.). Далі пропонувалась одна з версій загибелі поета, якій на довгі десятиліття судилося стати офіційною: «У зв’язку зі станом воєнного часу евакуйований вглиб країни. Загинув під час пожежі 13.10.1941. в с. Бутирки Курської области».

Насправді ж, до евакуації в’язнів з Харкова до пуття не дійшло. Частину з них, а саме близько 1000 осіб, було спалено перед відступом більшовиків у сумнозвісному будинку на вул. Чернишевського, де знаходилася в’язниця Управління НКВС. Решту ув’язнених справді виводили з холодногірської тюрми в напрямку м. Куп’янська всередині жовтня 1941-го року. Серед них був також Володимир Свідзінський. Але у зв’язку із швидким наступом німецького війська маршрут змінили, і долю в’язнів було вирішено розв’язати на місці. Це сталося 18-го жовтня в селі Непокритому, що під м. Салтовим.