У задзеркаллі 1910—1930-их років

Наразі вільно буде спитатися: а яким було особисте, подружнє життя харківського анахорета й відлюдника Свідзінського? Як стає бачити, для всіх його біографів поет також у ньому залишається «невідомим» і «малознаним». Що всі вони кажуть з цього приводу? У 1929-му році до Харкова переїздить поетова дружина Зінаїда Сулковська з дочкою Мирославою. Через три роки обидві від’їздять до Вінниці. Що сталося? Наше прикладне літературознавство сходиться на одному: подружня зрада, якій поет присвятив однойменний цикл.

«Свідзінські у Кам’янець-Подільському жили у Сулковських. Два священики дружили і дітей пошлюбили, — подає „незаперечну“ версію В. Яременко. — Володимир був закоханий в юну попівну, а вона, очевидячки, виконала волю батьків. Доки жили в батьків — все було добре, але з переїздом до Харкова Сулковська розкріпачилась, спокусників вистачало, та й згубила контроль над собою, а потім уже не могла вибачити собі. Інтеліґентний, чутливий, все розуміючий поет прощав дружині, але вона не простила собі… Основа циклу „Зрада“ реальна, дійсна, життєва. Те, що дружина залишила поета, він вважав зрадою, та, можливо, була й сама зрада». «Особливістю ж цієї історії є те, що йдеться про любов не до прекрасної незнайомки, а про любов до власної дружини, — і собі теоретизує В. Шевчук. — Доводилося жити в найнятій кімнаті, і дружина поета, здається, не витримала випробування буднем, хоч терпіла більше десяти років».

І далі починаються фактичні та ситуативні незугарності. Що саме терпіла десять років дружина поета, і про які «випробування буднем» ідеться, якщо в Харкові вона прожила всього лише три роки? Хто саме «розкріпачився» і «згубив контроль над собою», себто з чийого боку була «реальна, дійсна, життєва», а не вигадана біографами зрада? І, нарешті, як бути зі свідченнями безпосередніх очевидців описуваних подій?

Вже у 1970-их роках подруга поетової дружини А. Воронець згадувала: «Коли я познайомилася з В. Ю. (Володимиром Юхимовичем. — І. Б.-Т.) — не пам’ятаю. Він бував у нас в Харкові і один, і з дружиною, з якою я приятелювала. Здається, у 1929-му році вона виїхала з Харкова, бо він захопився Кондратьєвою». Тож, як бачимо, «реальна» основа циклу «Зрада», як і всі гіпотези вищезгаданих дослідників, виглядає більш ніж сумнівною.

Утім, «прекрасною незнайомкою», про любов до якої йдеться у цій історії і якій поет присвячував свої вірші, виявилася зовсім інша особа. Нею була землячка В. Свідзінського, старша сестра відомої перекладачки М. Пілінської — Олена Чілінгарова (Пілінська), з якою поет познайомився ще у 1925-му році. Двадцятидев’ятирічна Чілінгарова разом з чоловіком своєї сестри І. Дніпровським відвідала сорокарічного літератора на його першому харківському помешканні, на Холодній горі. Сама вона, вчителька за фахом, жила в Харкові від 1924-го року, працюючи секретарем-друкаркою по редакціях різних видань. Аматорка мови й літератури, разом із своєю сестрою М. Пілінською, за якою свого часу упадав М. Куліш, ця приваблива жіночка була душею письменницького кола, до якого належали П. Тичина, І. Дніпровський, М. Куліш, О. Вишня, В. Свідзінський та ін.