У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Ось клясик Ю. Олєша нетямиться у щоденнику: «Дитинство було заповнене страхами. За що його назвали золотим?»
Ось чорнушну природу отроцтва підтверджує фотограф А. Родченко: «В юності, коли майбутнє видавалося особливо темним і було нестерпно самотньо, я тікав на „Чорне озеро“. Це був громадський сад, народний сад у Казані, де грала оркестра військової музики, а після того, як оркестр ішов, було чути струнну оркестру кафе-шантану. В саду гуляли люди „нижчого стану“, сад знаходився в сирому місці, на дні висохлого озера».
Ось про те саме свідчить наш сучасник В. Єрофєєв: «У кожного росіянина тяжке дитинство. Російське дитинство мусить бути тяжким. Інакше хіба це дитинство?»
Нарешті, один з найкращих російських дев’ятдесятників і «найбільш клікабельний автор російського Інтернету» Д. Яцутко в романі «Божество» — а саме божеством уявляють себе діти: егоїстичним і вимогливим! — значить про своє дитинство 1980-их років: «Вважається, що дитинство — період несвободи, період, коли людиною ти ще не став і тому нецікавий».
Як знати, у Росії 1910-их років багато писали й говорили про юнацькі самогубства. Такі самогубства часто інтерпретувалися як ознака соціяльної кризи, як останній, запеклий протест проти шкільної системи, байдужої до психіки дитини. Однак у повісті «Перед сходом сонця» М. Зощенка автобіографічний епізод із самогубством майбутнього письменника, що мав місце 2-го травня 1913-го року, позбавлений соціологічних ознак, будучи представлений як ланка в ланцюжку психічних травм автора у період 1912—1915 років, і дає уявлення про його тип особистости, що на сучасному психологічному жарґоні назвали б «депресивним», а за тих часів — «мелянхолійним», «іпохондричним» чи «неврастенічним».
Так, головний герой вищезгаданого епізоду з повісти «Перед сходом сонця» М. Зощенка, одержавши одиницю за твір, робить спробу самогубства: «Я лежу на операційному столі. Піді мною холодна церата. Спереду величезне вікно. За вікном яскраве синє небо. Я проковтнув кристал сулеми. Зараз мені робитимуть промивання шлунку». До речі, трагікомічність цієї ситуації має реальну основу, адже статистика самогубств учнів у Росії 1900-их років, згідно з даними Міністерства народної освіти, свідчила про наступне. Якщо в 1901—1905 роках середньорічна кількість самогубств серед хлопчиків складала 18—28, серед дівчат — 0—10, то в 1906—1912 роках ці числа зросли до 49—106 і 13—49 відповідно. Зросла також кількість спроб самогубства: у 1901—1905 роки відбувалося 4—20 спроб на рік серед хлопчиків і 1—8 — серед дівчат; у 1906—1912 роках — 22—64 і 3—44 відповідно. Медицина пояснювала це дитячою вразливістю, нестабільністю психіки, а також тим, що екзаменаційна система (пік самогубств і спроб самогубства припадав на травень, себто час іспитів), а також твердолобі вчителі гнітюче впливають на душевне здоров’я учнів.
Слід зазначити, що згодом М. Зощенко не змінив свого ставлення до «живого» життя. «З часом з’ясувалося, — занотував 5-го серпня 1927-го року К. Чуковський у своєму щоденнику, — що люди йому як і раніше огидні, що весь навколишній побут викликає в нього як і раніше гидливість, що він обмежив усе коло своїх близьких трьома людьми».
Отже, далі починалося «доросле» життя, в якому інтерес до проблеми самогубства виявляли багато письменників, але більш за всіх, мабуть, Ф. Достоєвський. Похмурим полем його романів і щоденників неможливо пройтися без здригання — неодмінно наткнешся на людину, що наклала на себе руки. Утім, тут винен не лише потяг письменника до «проклятих питань», але й російська дійсність. Наприклад, хронікер, що питається у героя «Бісів» Кирилова, мовляв, чи не забагато самогубств, узятих із «живого» життя. У пресі тих років Достоєвський читав, нотуючи таке: «Останнім часом газети повідомляли майже щодня про різні випадки самогубства. Якась дама кинулася недавно у воду з єлагінської „стрілки“ в той час, коли чоловік її пішов до екіпажа за конфектами… В Ізмайлівському полку застрелився молодий офіцер; застрелився ще якийсь хлопчик, років 16-ти чи 17-ти; на Митрофановому цвинтарі знайдений, з перерізаним горлом, кронштадтський міщанин, що наклав на себе руки через кохання; у Москві дівчина, спокушена якимсь паном, утопилася від того, що інший пан назвав її „утриманкою“». Усі цитати зі щоденника Ф. Достоєвського стосуються 1871 року. А всього лише за період з 1870 по 1887 рік у Росії вчинили самогубство 36 тисяч осіб.