Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » У задзеркаллі 1910—1930-их років
У задзеркаллі 1910—1930-их років - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У задзеркаллі 1910—1930-их років

Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:

Пропонована книга є цікавим, несподіваним поглядом на так званий «радянський» культурний процес 1910—1930-х років XX століття: крізь своєрідне «задзеркалля» офіційної епохи і зсередини — через листування, спогади, щоденникові нотатки. Зокрема, йдеться про взаємовідношення життя й мистецтва, влади й діячів культури, їх роль та місце в умовах радянської ідеології.
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
1 ... 169 170 171 172 173 174 175 176 177 ... 231
Перейти на страницу:

Сестри Олена і Марія Пілінські

…Звичайно, усі ми дуже добре знаємо офіційну, себто закостенілу біографічну свідзініяну, тичиніяну та інші агіографічні життєписи радянського кшталту. Знаємо також те, як наші літературознавці в цивільному, що не спроможні відірватися від паперів і покрутити головою, геть забувають про людину заради вибудованої ними протягом кандидатських десятиліть схеми. Ба навіть сама схема, як ми вже пересвідчились на прикладі гіпотез вищезгаданих дослідників, буває зазвичай мертва: не розбереться в колізіях трикутника Свідзінський — Чілінгарова — Сулковська людина, яка озброєна самою лише логікою і яка не розуміє ірраціональної багатовимірности життя. «Свідзінський не міг…», «Неможливо уявити, щоби Пілінська й Куліш…» Та все він міг, і все можна уявити! Не тільки кохання взагалі, зраду взагалі, ненависть до подружнього життя взагалі треба пережити, але й найхимерніші переплетіння любовних почуттів. І все так чітко уявляється на бувалому в бувальцях леґендарному «тичинівському» дивані, почесно перевезеному вже у 1990-их з харківського помешкання Пілінських до місцевого Літературного музею.

Тож, як мовиться, сивина в голову, а чорт в бороду, і Свідзінський на початку 1930-их захоплений черговим коханням: вчащає до Пілінських на гостину, грає в карти з тамтешнім веселим товариством, присвячує вірші коханій (Загалом відомі три поезії, присвячені О. Чілінгаровій: «Не прийшла ти. Один без тебе…», «Смутно дзвонить зима…», «В колі світла електричного…»). Від того відволікає несподівана звістка про спробу самогубства поетової дружини З. Сулковської, яка з дочкою, нагадаємо, була у Вінниці. Втопитися в річці Буг цілком прозаїчно їй перешкодив випадковий рибалка. У своїх спогадах Мирослава Свідзінська пише, як батько, примчавши з Харкова, питався з болем у голосі: «Зіно, а може, ти хочеш, щоб ми разом жили? То зійдемось». На що була мелодраматична відповідь: «О, вже нам не жити».

Мірочка плаче

На стінах тихо плачуть Шевченко і Франко.

П. Тичина

От чому я минулої ночі за Єсеніном плакав вночі.

В. Сосюра

Дружина поета Зінаїда Свідзінська померла від черевного тифу у Вінниці в липні 1933-го року. Свідзінський залишився з дванадцятирічною Мирославою на руках. Її він любив безтямно. «Та є в мене дочка, мій паросток ніжний. Буде любити мене й вечорового», — сподівався на розуміння з її боку в майбутньому. Отож, любив: писав для неї вірші й казки, робив до них кумедні малюнки, вигадував химерні історії. Якось купив двох кішечок, одну з яких назвав Чорка (була чорна), і другу — Чача: сидячи, перебирала лапками, наче танцювала: «ча-ча-ча»… Але в побуті, річ ясна, поет був безпорадний. «Згадується мені наша квартира при школі, де вчителювала моя мама, — спогадувала пізніше М. Свідзінська. — Вечір. Мама пішла на засідання, ми з батьком удвох. Я плачу за мамою. Батько бере мене на руки і несе до мами, відчиняє двері в учительську: „Зіно, Мірочка плаче…“»

Поховавши дружину і повернувшись до Харкова, В. Свідзінський поновлюється на працю у «Червоному Шляху», відбувши перед тим дворічне марудне коректорство в газеті політуправління військового округу «Червона Армія» та злиденні заробітки у Техвидаві (січень — вересень 1932 p.). Дочку спочатку залишає у дружининої подруги А. Воронець, а сам знімає куток на харківській Москалівці. Через деякий час батько з дочкою оселяються разом на Новоселівці, по вул. Сухаревській, ч. 49. І вже від 1936-го року незмінно мешкають на Основі, по вул. Лютівській, ч. 29.

Про тогочасний цикл віршів, присвячений пам’яти З. Сулковської, зокрема, В. Шевчук значить: «Ця смерть була одним із найболючіших ударів його долі. Однак він не зламався, а, беремося судити, відкрив у своїй душі нові, незвідані глибини — найвищий розвиток обдарування Свідзінського фіксується саме у 30-ті роки, після цієї смутної події». Насправді ж, як стає знати, справжньою причиною поетичного піднесення В. Свідзінського було його безтямне захоплення О. Чілінгаровою. Навіть одіозний цикл «Зрада», який довгі роки заколихував уяву довірливих дослідників, пов’язаний з іменем цієї фатальної для поета жінки.

1 ... 169 170 171 172 173 174 175 176 177 ... 231
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)