Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Символізм цієї сцени сильно переплетений із християнським і, зокрема, православним контекстом. Смиренне підкорення Андрія своїй долі має сильні позитивні аналогії у православній російській культурі. Знамениті перші руські святі — князі Борис і Гліб — так само зустріли свою смерть від руки лихого члена родини, свого брата. Ця сцена також перегукується з біблійною історією Авраама й Ісаака. Повне підкорення Андрія волі свого батька та його образ як лагідного ягнятка виводять його схожість із Ісааком, який був покликаний замінити офірного барана. Обидва ці аспекти також порівнюють Андрія з Христом, якого часто представляють у християнській традиції як покірного «Агнця Божого». Персонаж Тараса, з іншого боку, являє собою очевидну реінтерпретацію Авраама. У той час, як готовність Авраама вбити свого сина викликана його послухом перед Господом, який лише перевіряє Авраамову віру, Тарас вдається до реального вбивства Андрія через політичну й особисту помсту. У Тарасовій системі моралі помста посіла місце божественної санкції. Він узурпує місце Господа як того, хто дарує та забирає життя. Він наказує Андрієві: «Стой и не шевелись! Я тебя породил, я тебя и убью!» (ПСС 2, 144). Прикметно, що історія про блудного сина не входить до християнського символізму цієї сцени. Тарас жодного разу не пропонує Андрієві можливості спокутувати свій «гріх».

Прихована релігійна образність у «Тарасі Бульбі» надзвичайно складна. Вона радше проблематизує текст, ніж спрощує його до впізнаваних формул і чітких класифікацій праведного та неправедного. Образ Тараса як нечестивого Авраама іронічно резонує з його фінальним образом христоподібного, розіп’ятого мученика. Його подібне до Христа зображення та його мучеництво врівноважені у цьому творі жертовною смертю Андрія і зіставленням з Христом — Агнцем Божим. Водночас образ птахів як маленьких хрестиків на тлі нічного неба, освітленого палаючим монастирем, містить підтексти мучеництва козацьких жертв. Тарасове «таїнство» спільного пиття вина зі своїми побратимами врівноважується Андрієвим розділенням католицького хліба з польською жінкою. Врівноваження цих сцен перевершує різке протиріччя, що визначає весь світ «Тараса Бульби» — релігійну відмінність. Православне, козацьке причастя вина та католицьке, польське причастя стають символічно об’єднаними як частини того самого загальнохристиянського таїнства. Католицько-польська та православно-козацька сторони, зображені в цьому творі як непримиренні в політичному плані, стають символічно об’єднаними у цих паралельних реконструкціях найфундаментальнішого християнського ритуалу. Тому це вельми логічно, що козаки, слідуючи за Тарасом, насамкінець піднімають тост за всіх християн світу, а не лише православних віруючих. Подібним чином порівняння між підземними нішами католицького монастиря в Дубні та печерами древніх київських ченців вписуються в той самий символічний дискурс, що протидіє голоснішому, але внутрішньо більш скомпрометованому повідомленню шовіністично-релігійного націоналізму.