Твори в 4-х томах. Том 2

О шостій я послав Френкі до готелю дізнатися, чи є там Джонсон. Я все ще сподівався, що він або запив, або з похмілля лежить у ліжку й не може підвестися. Вже вечоріло, а я все чекав і чекав. І дедалі більше непокоївся, бо Джонсон був винен мені вісімсот двадцять п'ять доларів.

Френкі не було, може, з півгодини. Нарешті я побачив його, він ішов швидко й хитав головою.

— Він одлетів тим літаком, — сказав він.

Ясно. Оце так ускочив. Консульство вже зачинене. У мене рівно сорок центів, та й однаково літак уже сів у Майямі. Я не можу навіть дати телеграму. Оце-то містер Джонсон, хай йому. А втім, винен я сам. Треба було мати голову на в'язах.

— Що ж, — сказав я Френкі,— вип'ємо пляшечку холодного, чи що. За рахунок містера Джонсона. — В ящику ще зосталося три пляшки «Тропічного».

Не знаю чому, але Френкі був засмучений не менше від мене. Раз у раз він плескав мене по спині й хитав головою.

А я таки вскочив. Просто кажучи, прогорів. Я втратив п'ятсот тридцять доларів заробітку, а на додачу снасть, якої не купиш і за три з половиною сотні. Уявляю собі, як потішатиметься дехто з нероб, що весь час тиняються н| пристані. І як зрадіє дехто з конків [78] ще ж учора я відмбвився від трьох тисяч доларів — міг мати їх за те тільки, що перевіз би трьох іноземців на Флорідські острови. На будь-який острів, аби лише далі від Куби.

Ну, гаразд, але що ж його робити? Навантажитися спиртним я не можу, бо його без грошей не купиш, та й який тепер з нього прибуток. Місто залите спиртним, і купувати його нема кому. Але щоб я провалився, коли повернуся туди з порожніми кишенями. Не голодувати ж мені ціле літо! Зрештою в мене сім'я. Дозвіл на виїзд із порту я оплатив, коли ми оце прибули. Так тут ведеться: агентові платиш наперед, і він видає тобі дозвіл і на в'їзд, і на виїзд.