Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Я б усі нічні феєрверки зібрав до купи й засунув у заднє місце тим, хто платить за них гроші.
— А я зробив би те саме, але постраждалим у мене виявився б той, хто дозволяє такі феєрверки, особливо вночі.
— Ну, ми з тобою й відсталі. Людям же подобається.
— Яким людям? То ж збоченці.
8
«Хоч Аня вже кілька разів відмовлялася від пропозиції капітана Гнирі прогулятися вулицями Львова, сьогодні нарешті погодилася. Чому погодилася — і сама собі не могла пояснити. Може, погода — тиха, сонячна — сприяла, а може, просто бажання вирватися хоч куди-небудь із затхлого осточортілого кабінету, від одноманітної нецікавої канцелярської роботи.
Капітан Гниря зустрів Аню на вулиці. Привітавшись, узяв її під руку, й вони, не домовляючись і не обговорюючи маршруту, пішли собі у напрямку міського парку. Гниря ніколи не розповідав Ані про свою службу, а дівчина й не запитувала. Але сьогодні, прогулюючись алеями парку, Гниря ні сіло ні впало почав розповідати про складність роботи, яку він виконує день у день, точніше — з раннього ранку до пізньої ночі. Добре, що нині ця робота не виходить за межі його кабінету. Іншим ще більше не щастить: ганяються лісами за недобитими бандерівцями. Уже війна закінчилася, а й досі гинуть його товариші.
Ось і сьогодні, наприклад, з чергової операції з Чорного Лісу привезли п’ятьох. Бійня була — не жарт. Щоправда, і бандитів — рештки загону «Остапа» — поклали всіх. Кажуть, саме в цьому загоні був і бандит «Крук», якого вони вже давно ловили, але йому завжди вдавалося вислизнути з оточення. Скоріше б його, Гнирю, відправляли звідси, із Західної України, кудись в інше місце. Начебто для цього вже є деякі передумови: хтось із начальства казав, що таке переведення можливе.
Капітан ще щось намагався говорити, але Аня вже його не чула. Вона поступово стишила ходу і врешті зовсім зупинилася. «Крук»?.. у тому загоні?., поклали всіх?..»
— Що трапилося? — Гниря уважно подивився на Аню. — На тобі лиця немає.
— Нічого, просто голова чомусь запаморочилася. Проведіть мене, будь ласка, додому — мені зле.
Коли Гниря, довівши Аню до будинку й попрощавшись, пішов, дівчина потихеньку добралася до квартири, не роздягаючись лягла на ліжко поверх ковдри, уткнулася обличчям у подушку й майже безшумно гірко-гірко заплакала. І плач дорослої дівчини, хоч і розпачливий, але неглибокий, поступово переходив у розсудливе схлипування зрілої жінки, яка починає розуміти, що жити — не так просто. І що жити — треба. Бо Аня вже не сама. Навіть коли Крук загинув, вона не сама. В її лоні вже зародилося нове життя. Заради якого вона, Анна Петрушко, має теж жити. І вона тепер мусить думати, як зробити так, щоб її дитина з’явилася на світ законно й не мала в житті проблем».
9
Тільки-но Богдан Зорій переступив поріг своєї квартири, як задзвонив мобільний телефон. Полковник подивився на екран: телефонував Петро Симко.
— Алло, Богдане, привіт!
— Привіт, давно не бачилися. Я вже замріяно блаженствую вдома і дякую Богові, що мені вдалося так легко сьогодні від тебе відкараскатися. А виходить, даремне розмріявся. Тільки не кажи, що знову повертаємося в шинок — я вже ходжу в трусах.
— Я радий, що настрій у тебе милостивий і домашній. Але хочеш ти чи ні, я тобі його трішки зіпсую. Словом, зателефонував черговий по області: в Дніпрі в районі Садів знайшли труп мужчини. За попереднім оглядом криміналістів, тіло пролежало у воді 6–8 днів. Від хижаків підводного царства труп сильно постраждав, але єдиний елемент гардеробу, а саме — сімейні труси, цілі, і їх можна ідентифікувати. Хочеш подивитися на утопленика, може, впізнаєш у ньому свого письменника? До речі, ти не запитував у народної співачки, в яких трусах пішов із дому її чоловік?
— Петре, годі блазнювати. Те, що ти став полковником і випив сьогодні горілки, не дає тобі права насміхатися над людським горем.
— Та я ж нічого, навпаки, знаючи, як ти переживаєш за свого, так би мовити, друга, намагаюся тебе підтримати й підбадьорити.
— Гаразд, вважай, що вже підтримав і підбадьорив. Де зараз тіло, що знайшли?
— У морзі на Оболоні.
— Уже зараз пізно, і я, відверто кажучи, боюся телефонувати й говорити про труси. До завтра нічого не зміниться, а вранці ми з тобою спочатку самі подивимося на труп, а потім уже визначимося, що робити далі. Годиться?
— Як скажеш, — Симко полегшено зітхнув. — Я, кажу тобі, боявся, що схочеш терміново їхати в морг. Ти — мудрий керівник.